Я мала декілька стосунків до того, як стала студенткою. В основному нічого серйозного. Зустрічалася місяців два-три, а потім розривала стосунки. Ніхто із моїх обранців не викликав у мене особливого трепету та й метелики в животі не пурхали.
На третьому курсі університету випадково зустріла Дмитра, тоді й зрозуміла, що вперше закохалася. Хлопець мене не помічав. Усі мої спроби познайомитися та привернути його увагу до себе закінчувалися невдачею. А коли я довідалася, що Діма зустрічається з іншою дівчиною – взагалі впала духом.
Зосередившись виключно на навчанні, вирішила забутися про невдале кохання. Та знаєте, якщо судилося, то від долі не втечеш. З Дмитром ми знову зустрілися через шість років розлуки. Він прийшов працювати на нашу фірму. Мені довірили вести його в курс справи.
Ми багато часу проводили разом. В обідню перерву ходили разом в кафе. Діма зізнався, що самотній, я теж була без пари. Ми почали зустрічатися. Хоч на роботі й не підтримували стосунки між колегами, але ми не приховували свої почуття. Нарешті я відчувала себе по-справжньому щасливою.
Довго не тягнули й вирішили одружитися. Святкування влаштували на славу. Запросили усю рідню, друзів, колег та знайомих. Гості ще довго мали про що говорити та згадувати. Ми ж, ставши чоловіком та дружиною, очікували на ще один подарунок долі. Через місяць після весілля я довідалася, що вагітна. Діма з нетерпінням чекав на появу нашої донечки й теж готувалася до материнства.
На сьомому місяці вагітності пішла у декрет. Квартиру ми мали власну, батьки на весілля подарували. Автомобіль Діма купив ще до весілля. Грошей ми не потребували, тому я не переймалася за майбутнє. Одного разу чоловік затримався на роботі. Я сильно переймалася, бо раніше такого не бувало. Телефонувала без перестану, але телефон був вимкненим.
Діма не з’явився навіть уранці. Тоді я зателефонувала до батьків й про все розповіла. Ми кинулися шукати Дмитра. Пошуки нічого не дали, звернулися до поліції. Усі наші зусилля виявилися марними. Дмитро пропав безвісти. Ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не чув. Я не могла повірити, що він міг покинути мене та ненароджену дитину. Вірити в те, що його вже немає в живих не було сил.
У зазначений термін на світ з’явилася наша донька. Вона була дуже схожою на чоловіка. Кожного разу, коли я беру її на руки, щиро вірю, що Діма повернеться.
