З Настею ми зустрічались близько року. Весь цей час ми приховували наші відносини. Мої батьки були з віруючої родини, а її просто не дуже адекватні. Проте в одному вони мали схожість. Обидві сторони говорили -“ ти закінчуєш одинадцятий клас, зараз всі твої думки мають бути направлені на навчання. Складеш гарно випускні екзамени, вступиш на бюджет, і тільки після можеш думати про відносини!”. Воно то з однієї сторони й так, проте гадаю, що відносини та навчання можна поєднувати. Головне не падати із крайнощів у крайнощі. Коли ще починати будувати стосунки, як не зараз?
Ось нарешті закінчились всі екзамени в школі, на черзі випускний вечір. На вечірці хтось радів, що нарешті покидає школу, а хто плакав сльозами розміром з горошину. Коли всі добряче поїли та випили, ми з Настею тихенько втекли, щоб побути наодинці. Коли ми повернулись, ні хто навіть і не помітив нашої відсутності.
Через місяць я успішно склав екзамени для вступу в університет. Мріяв стати стоматологом. Настя теж вступила на журналістику. Все складалось дуже вдало. Аж ось, ввечері мені надійшов дзвінок. Настя була дуже стривожена, попросила негайно зустрітись. Вона зробила тест на вагітність. Дві поділки… я не мав що сказати. Така новина мене дійсно шокувала. Що робити? Ми ж тільки стаємо на новий шлях. По переду е скільки навчання, діти тут були геть недоречні. Вирішили подумати над цим питанням трішки. Проте, я вже знав відповідь. Як важко не буде, але ми маємо залишити та виростити дитину.
Вранці вирішив повідомити про це коханій. Вона мала заплакані очі та була геть розгублено. Вона хотіла позб утись вагітності. Чого мені коштувало її відмовити. Батькам вирішили не говорити. Все одно, вагітною вони мою дівчину не побачать, адже навчається вона в іншому місті, і кататись додому дуже дорого. На шостому місці, коли ми проходили планових узд, лікар нам повідомила, що ми маємо двійнят. Я невимовно зрадів! Так, буде тяжко і працювати та навчатись, проте малюки та Настя того варті!
А от Настя новині не дуже зраділа. Це читалось на кожному міліметрі її обличчя. Вагітність минула добре, невдовзі ми стали батьками чудових малюків. В день виписки, коли я вже збирався їхати по своїх рідненьких, мені подзвонили з лікарні, кажуть, дружина зникла. В палаті немає її речей, тільки малюки плачуть. Мій світ перекинувся з ніг на голову. Я не мав що сказати, а тим паче не розумів, що робити.
Забрав дітей додому. В пелюшці побачив лист, який залишила Настя. Вона прощалась, просила не шукати її. Такого життя вона не хотіла. Діти тільки тягар для неї. Що ж, це мене спантеличило. Декілька днів ходив мов в воду опущений. Проте довелось взяти себе в руки. Тепер окрім мене у діток немає нікого. Я дав їм життя, я несу за це відповідальність. Сподіваюсь тільки, що Настя рано чи пізно зрозуміє свою помилку.
