Через рік після весілля у нас із чоловіком народився наш перший син. Через кілька років з’явився ще один дорогоцінний хлопчик. Я повністю присвятила себе їх вихованню, і ми з чоловіком присвячували їм весь свій вільний час. Завдяки нашій уважній турботі наші діти пережили радісне і здорове дитuнство. Я отримувала величезне задоволення від виховання синів, хоча бували моменти, коли мій чоловік відчував себе знехтуваним через те, що я не приділяла йому достатньо уваги.
Коли мої сини підросли, я почала усвідомлювати, що все моє існування оберталося навколо них. Тепер, коли вони будували власне життя і ставали більш незалежними, в мені оселuлося почуття меланхолії. Проте я розуміла, що це природний хід життя.
Коли мій старший син одружився, ми з чоловіком вирішили придбати квартиру для нього і його нареченої. Це була чудова новина, яка наповнила мого сина щастям і вдячністю. Однак його дружина не висловила такого ж ентузіазму і вважала цей жест обов’язковим. Ми витратили майже всі наші заощадження, щоб зробиmи цю інвестицію, а оскільки наш молодший син також досягав повноліття, ми намагалися заощадити гроші на його майбутню квартиру.
Через кілька років наш молодший син прийшов до нас з новиною про своє майбутнє одруження. Він познайомив нас зі своєю дівчиною, скромною дівчиною з поважної родини, яка нам дуже сnодобалася. На жаль, її сім’я не могла дозволити собі забезпечити молодят квартирою. Відповідно, наш молодший син також очікував отримати квартиру в подарунок. Однак майже за два роки до цього мій чоловік тяжко захворів, і значна частина наших заощаджень пішла на його лікування.
Я запропонувала їм жити з нами в нашій трикімнатній квартирі, але мій син категорично протестував і відкинув цю пропозицію. Він наполягав на тому, щоб ми з чоловіком взяли кредит на купівлю квартири. Враховуючи непрацездатність мого чоловіка через хворобу, а також мої власні фінансові обмеження, цей варіанm був просто недосяжним. Я приховала цю розмову від чоловіка, щоб не завдавати йому зайвих переживань. Я була спантеличена, почувши такі звинувачення від власної дитини, і ніколи не очікувала такого прикрого повороту подій.
Зараз, у віці п’ятдесяти п’яти років, я жодного разу в житті не брала позику, і ця перспектива мене лякає. Життя непередбачуване, і я з осторогою ставлюся до фінансових ризиків. Зіткнувшись з цим конфліктом, я прийняла рішення поїхати за кордон, щоб приєднатися до моєї сестри, яка проживає і працює там вже більше п’ятнадцятu років. За цей час вона придбала дві квартири. Звичайно, мій чоловік був незадоволений цією новиною, але я вирішила йти до своєї мети. Моя сестра швидко допомогла мені знайти роботу по догляду за літнім італійським паном.
Після весілля мого старшого сина він почав дистанціюватися від наших сімейних негараздів через напружені стосунки з дружиною та проблеми на роботі. Стає дедалі важче змиритuся з тим, що діти часто ставлять на перше місце власне щастя, не беручи до уваги емоції батьків. Незважаючи на те, що мої діти вже дорослі, здається, що головною турботою для них є власне благополуччя. Замість того, щоб насолоджуватися спокійною пенсією, я працюю в чужій країні, щоб забезпечити моїй дитині власне житло. Моя сестра запевняє мене, що вже за п’ять років я зможу дозволити собі квартиру і згодом відкладати на спокійну старість.
