За тридцять років свого життя я пройшла цілий квест. Бути зразковою дівчиною. Гарно, та навіть відмінно навчатись в школі та університеті. Ходити на гуртки. Будь-які, аби тільки ходити. Щоб батьки були тобою задоволені. Не мати друзів, які б не подобались твоїм батькам. Не мати поганих звичок. Зберігати гарну форму тіла. І в результаті вийти заміж за вибраного твоїми батьками чоловіка. Про любов і мови не могло йти, о там вже симпатія. Народити йому дітей та займатись вихованням. Не маючи навіть часу, щоб вмитись. А червоний диплом просто покласти в саму дальню поличку в шафі, об навіть на очі не траплявся.
Так я жила до тридцяти років. Точніше до тридцять одного року. Далі мені все просто остогидло. Спершу я мала пару тижнів депресії. Мені було важко навіть просто встати з дивану… я не готувала, дітей відправила до баби з дідом, нехай доглядять. Все дістало. Це не моє життя, я не хочу провести його так!
Одного ранку я просто прокинулась, зібрала речі та пішла. Куди, сама не знала. Мені просто потрібно було щось змінити в житті, бо те, що я мала – існування, яке мені дали без права вибору.
Два роки я мала судовий процес на розлучення. Дітей забирати собі не горіла бажанням, тож на опіку над ними не подавала. Так, я їх любила, як можна не любити тих, кого виношував під серцем майже рік. Проте мала розуміння того, що зараз я їх сама не потягну. А чоловік, вже колишній, мав всі ресурси. Я з ними регулярно бачилась, вони навіть часто в мене жили по декілька тижнів. Я могла спокійно займатись саморозвитком. Знайшла чудову професію за спеціальністю. Правда, довелось починати з самих низів через втрачений час, але то дрібниці. Я почала займатись спортом та фотографувати! Нарешті, це було моєю мрією дитинства! Батьки казали, що то дурня, а з чоловіком та дітьми просто не було часу на це.
Мої роботи почали брати на виставки місцевого значення, а згодом і міжнародного! Я почала заробляти на цьому чудові гроші, а головне, отримувала від цього просто колосальне задоволення. Життя заграло барвами. Мені хотілось жити, хотілось спілкуватись з іншими людьми та надихати їх. Своїм дітям я допомагала знайти їхнє покликання, та підтримувала всі їхні захоплення. Не хочу, щоб вони жили в клітці, як я, та жалкували, що не вирвались із неї раніше.
Коли мій колишній чоловік побачив, яка я насправді, змінив своє ставлення. Спершу він знаходив шляхи, як до мене підступитись. Потім почав запрошувати на побачення, та дуже гарно залицятись. Може прозвучати смішно, проте таке ставлення мене теж змусило мене гляну на нього з іншої сторони. Ми не поспішаємо. Зараз у нас чудовий період, який буває у пари, яка тільки познайомилась.
