Після декретної відпустки я знову повернулася на роботу. За час моєї відсутності на фірмі багато чого змінилося. В тому числі й серед колективу. Щоб почувати себе комфортніше я вирішила познайомитися з новими колегами. Запросила їх після роботи посидіти у кафе, поговорити.
Так сталося, що з Мариною ми зуміли подружитися. Тож тепер кожну обідню перерву проводили разом. Говорили про сім’ї, дітей, роботу. Все б нічого, якби Марина не вирішила перетворити мене на свого особистого психолога. Спершу я подумала, що перебільшую, тому вирішила провести дослідження.
На останніх чотирьох зустрічах Марина говорила лише про себе та свої проблеми. То у сина проблеми в школі, не можу порозумітися з однокласником. То чоловік пізно додому повертається й вона підозрює його у зраді. То свекруха приїжджає без попередження, щоб вчити її життя. То грошей бракує на все, що потрібно.
Коли я намагалася перевести розмову на щось інше та розповісти про своє життя, вона навіть слухати не хотіла. Тобто мої проблеми не могли бути такі серйозні, як її. Я зрозуміла, що ніякої дружби між нами немає. Мною відверто користуються й це пригнічує мої почуття.
Тож на черговій зустрічі я відверто сказала Марині, що більше не хочу слухати про її негаразди. «Подруга» не вигадала нічого кращого, як звинуватити мене у підлості та егоїзмі. Більше разом ми не обідаємо. Я думала, що все закінчилося мирно, проте Марина вирішила інакше. Тепер я не можу спокійно працювати на роботі, тому що колеги обговорюють мене за спиною. Колишня подруга розповіла їм все те, чим я з нею ділилася. Я вважаю, що це дуже низько з її сторони.
Одного разу не витримала й підійшла до Марини, щоб в усьому розібратися. Вона навіть не поглянула на мене. Просто сказала, щоб я шукала іншу роботу, бо тут працювати вона мені не дасть. От і познайомилися.
