Ми одружені вже двадцять п’ять років. Маємо двох діток. Старшу доньку та молодшого сина, вони вже обоє дорослі. Старша вже й заміж вийшла, а молодший тільки до університету пішов. Здавалося б, що я маю ідеальне життя, та все дааалеекооо не так, адже все своє подружнє життя я живу із величезною брехнею, та удаю що нічого не знаю. Чесне слово Фома Невідаючий! Мене, мабуть, до лику святих приставити можна за моє щире та неосудливе ставлення до цієї ситуації.
Коли я тільки зустрів власну дружину, то вона вже зустрічалась із моїм кращим другом. Тобто не так. Вони зустрічались, а Женя привів знайомитись її в нашу компанію. Дівчина мені сильно сподобалась, проте ж не буду я розбивати пару. Женя по ставленню до Сніжани був дуже щирим, такого я раніше не помічав за хлопцем. Він всім завжди повторював, що кохає її, хоче одружитись. А мене били ревнощі. Головою розумів, що в мене шансів немає, та серцю ж не накажеш. Та от, одного чудового дня він прийшов без дівчини. Просто сказав, що вони розійшлись, бо не співпали інтереси та цілі. А вже наступного дня він привів нову дівчину, от і все справжнє кохання. Мені ж стало цікаво, що ж там сталось. Вирішив підпоїти друга, та розпитати що та як. Довго не варто було допитувати, після третьої чарки він сам розповів, що дівчина завагітніла, та хотіла одружитись, а він просто дав гроші на операцію й сказав, що на цьому кінець їхніх відносин… Оце так. Тоді я невимовно сильно розчарувався в другові. Капітально, як то кажуть в народі.
Того ж вечора пішов до під’їзду Сніжани. Так, я знав, де вона живе, адже не один раз привозив її додому після гулянь. Просидів я на лавці пів дня, аби зустріти її та поговорити. Аж тільки під вечір вона вийшла з дому із пакетом сміття вся заплакана. Ми довго розмовляли, проте вона так і не зізналась в чому причина розриву, та я не наполягав, тільки запросив наступного дня на побачення.
Можливо, хтось порахує мене покидьком, або й геть дурнем, та я збирався зробити одну дурню, яка зв’язала нас на все життя. Ми переспали. Дівчина, гадаю із помсти колишньому хлопцеві, а я з нею із власних цілей. Через декілька тижнів вона мені сказала, що вагітна та чесно зізналась, що ніби не знає точно від кого саме. А я знав, та удав ніби дуже благородний, та не кину дівчину. Ми одружились. Я часто помічав, що вона сидить сумна, точно згадувала колишнього, який так кепсько із нею вчинив. Так, я знав що він не зникне остаточно із мого життя, та ревнощі все одно були. Час плинув, я помітив, що Сніжана стала тепліше до мене ставитись. Обіймати почала, цьомати… Я розтав остаточно.
Наші діти вже скоро самі будуть мати власних дітей, а я досі не хочу зізнаватись дружині, що знаю, що донька не моя рідна… Все ж таки, ще тоді я знав правду, та зробив свій вибір. Чому тепер мені змушувати мучитись совістю дружину? Хтось скаже, що я геть дурний, що вчинок ідіотський, підібрав «поношене», та не минуло й дня, аби я пожалкував про власний вчинок.
