Вадим був єдиною дитиною у сім’ї. Не раз просив у батьків подарувати йому хлопчика чи сестричку, але ті лише посміхалися. «Нам і тебе вистачає». Сказати, що був зірвиголова не можна, але шкоду якусь зробити міг. Не навмисне, просто надміру цікавий він був. От мама з татом і маялися поруч нього.
Коли пішов до школи стало легше. Навчатися Вадимові подобалося. Він кожного дня повертався додому задоволений та розповідав, що нового дізнався від вчительки. На вихідних родина мала традицію – збирати у своєму домі гостей, чи то рідних, чи то друзів. Могли й сусідів у гості покликати, разом воно веселіше.
Маленький Вадим дивився на всю цю метушню. Радісний сміх, веселі розмови, задоволену матір та батьки й знав, що свого часу матиме велику родину. Жінка народить йому не менше трьох дітей й вони ось так зустрічатимуть кожен вечір. У великій галасливій компанії з посмішками на обличчя.
Добрий та дружній Вадим вирішив пов’язати своє майбутнє з допомогою людям. Вивчився на лікаря. Після навчання влаштувався у лікарню і з перших днів роботи заслужив повагу та авторитет. Колеги його цінували та радилися з молодим умом. Пацієнти не могли натішитися своїм вправним та добрим лікарем.
Роки збігали, рано хлопець втратив батьків. Автомобільна аварія забрала їх у нього. Та коли життя забирає щось одне, то натомість дає інше. Через рік після загибелі батьків Вадим зустрів Юлю. Весела, життєрадісна відкрита дівчина одразу полонила серце молодого талановитого лікаря.
Після кількох місяців зустрічань пара вирішила побратися. Гучних святкувань не робили. По тихому розписалися й почали жити разом. З дітьми теж не затягували. Через кілька місяців після одруження уже стали батьками синочка Артема. Батьківство приносило Вадимові неабияке задоволення. Після роботи від з усіх ніг мчав додому, до своєї сім’ї. Люди не могли налюбуватися подружжям та їхнім прекрасним синочком.
Коли Артемові виповнилося два роки у Вадима та Юлі знову поповнення. Цього разу подвійна радість. Дружина народила двох дівчат. Дати раду усім дітям складно, але подружжя не скаржиться. З усім справляються самостійно й лише дякують богові та дітей та життя.
На життя їм вистачає. Не можна сказати, що жила родина заможно, але й не бідувала. Діти мали усе, що потрібно. Юля теж не скаржилася. Вадим у неї турботливий та уважний. Ніколи ні в чому не відмовить, усі забаганки виконує. Вона й собі рада старатися бути гарною дружиною. У домі чисто, діти доглянуті, на столі завжди накрито.
Здавалося живи й радуйся, але велике горе постукало у двері лікаря. Надворі було зимно, випав перший сніг. У лікарні це важкий період, тому що багато людей приїжджають травмовані. Тієї ночі Вадим не був на чергуванні, спав біля дружини у теплій постелі. Аж раптом мирний сон лікаря перервав телефонний дзвінок. З лікарні, просили терміново приїхати, потрібна його допомога.
Вадим не хотів покидати дружину та дітей самих, але Юля його вмовила:
-Це твоя робота. Хтось потребує твоєї допомоги. Ну що з нами може трапитися?
-У мене погане передчуття.
-Я навіть можу його пояснити. Ти знову не виспишся й цілий день ходитимеш злий та сердитий. Саме це ти й передчуваєш.
Посмішка дружини змусила Вадима розслабитися. Можливо його хвилювання дійсно були пов’язані з втомленістю. Він уже декілька діб на ногах. Послухавши дружину, одягається й відправляється на роботу.
Операція була складна. Оперували до самого ранку. Пацієнт дійсно потребував його допомоги. Коли Вадим виходить з операційної колеги зустрічають його оплесками. «Якби не ви, то страшно подумати, що могло б статися». Чоловікові не потрібні усі ці припущення та подяка. Єдине, чого він бажає – якомога скоріше повернутися додому.
Коли дістає телефон, бачить багато пропущених від сусідки. Серце одразу прискорює свій ритм. Здається він чує його удари у своїй голові. «Щось сталося» – перше, що приходить на думку чоловікові. Одразу мчить додому, але замість дому знаходить лише його рештки. Команда пожежників намагається врятувати ті рештки, які залишилися після пожежі.
Якийсь чоловік у формі підходить до нього й починає говорити якусь нісенітницю. Усе, що Вадим пам’ятає: «Стався витік газу. Мені шкода, але ваша сім’я не вижила». Що було потім важко згадувати й ще важче жити з цими споминами. З життєрадісного та світлого чоловіка Вадим перетворився на тінь самого себе. Можливо давно б уже пішов із життя, якби не робота. Саме вона врятувала його тієї ночі, значить він ще потрібен.
Чоловік вмить постарів. Хоч роками й був ще молодим, але глибокі зморшки та сумний вираз обличчя старіли його на років 10. Колеги та знайомі намагалися знайти слова втіхи для лікаря, проте вони так і залишалися не сказаними. Ніякі слова підтримки та співчуття не загоять тієї рани, що продовжувала кровоточити ось уже декілька років.
Вдівець не планував більше заводити сім’ю. Йому була бридка навіть думка про те, що він спробує замінити своїх любих дітей та дружину. Не одна жінка намагалася привернути до себе його увагу, але серце лікаря згоріло на тій пожежі. Можливо він так би й помер в самотності, якби не один випадок.
У лікарню привезли дитину 5 років. Хлопчика звали Петром, він отримав сильні опіки. Біля дитини була мати на підпитку. Вона сказала, що син вилив на себе окріп. На запитання, де вона була у той момент, відповіла: «У мене були гості. Я ж не могла постійно слідкувати за малим». Ім’я сина вона також згадала не одразу. Вадим дивився на цю жінку з відразою. Він пригадав свого Артема й серце болісно забилося в грудях. «Хлопчик не повинен так жити» – подумав лікар, а потім пішов оперувати свого маленького пацієнта.
Петрик швидко ішов на поправку. З рідних до нього ніхто не навідувався. Вадим приходив до хлопця кожного дня. Вони багато розмовляли та грали у шашки. Чоловік навчив хлопця цієї гри, той швидко навчався. Коли настав час виписувати малого додому, органи опіки та піклування, попередили, що його матір позбавили батьківських прав. Тож хлопця заберуть до дитячого будинку.
Тієї ночі Вадим не міг заснути. Тільки закривав очі бачив перед собою життєрадісного Петра. Хлопчик нагадував йому власного сина. Яким буде його життя у дитячому будинку? Яке майбутнє на нього чекатиме? Ці запитання не давали спокою чоловікові. Заснути довелося лише під ранок. Вадимові наснилася дружина. Вона попросила відпустити їх, перестати горювати й стати гарним батьком для Петрика. «Без тебе він не впорається. Ти чудовий батько, дай тому хлопцеві це відчути».
Вранці лікар прокинувся з твердою думкою усиновити Петра. Звісно, його відмовляли. Для чого йому така дитина. У дитячому будинку є багато вихованців з гарних сімей, а Петька із сім’ї алкоголіків. Хто знає, які гени він має. Вадим не слухав нікого й врешті забрав хлопця до себе.
Коли вони вперше переступили поріг квартири, Петро подивився на свого нового батька й сказав рішучим голосом дорослої людини:
-Ви ніколи не пошкодуєте, що стали моїм татом. Я обіцяю!
Вадим знав, що хлопчик каже правду. Вони тільки розпочинають своє нове життя, а він вже відчуває, як серце повільно починає знову битися.
