Знаєте у народі кажуть немає нічого гіршого за голодного собаку та хворого чоловіка. Ольга переконалася у цьому на власному досвіді. З Олегом вони були одруженими вісім років. Чоловік хворів не часто, але кожного разу його нездужання перетворювалося на всесвітню трагедію.
У понеділок вранці жінка прокинулася раніше від всіх. Приготувала сніданок, зібрала дітям обід у школу й почала будити домочадців. Коли всі зібралися за столом на сніданок, Олег почав скаржитися на своє самопочуття. «Голова болить і кістки ломить. Я, певно, захворів». Ольга дістала градусник та вручила чоловікові. Через декілька хвилин результат був готовий – 37.1
Олег впав у паніку, хотів викликати швидку – це ж у нього запальна температура. Дружина його заспокоїла, дістала з аптечки антибіотик, дала таблетку й сказала Олегу збиратися на роботу. «Ти з глузду з’їхала! Яка робота, я ж хворий. Тобі просто байдуже, ти зовсім мене не бережеш!»
Він ще довго скаржився на своє життя, але його уже ніхто не слухав. Ольга зібрала дітей і повезла у школу. Не встигла вона приїхати на роботу, як їй зателефонував чоловік. Він хотів черговий раз за сьогодні, щоб його пожаліли, але в жінки не було коли. Вона скинула дзвінок й пішла працювати.
Ввечері, повернувшись з дітьми додому, застали батька не самого. Йому на допомогу приїхала свекруха. Поки цей 34-річний чоловік «вмирав» на дивані, мати поїла його з ложечки чаєм з малини. Схоже такий підхід до лікування чоловіку сподобався.
Того вечора Оля ще довго вислуховувала від свекрухи про своє черстве ставлення до чоловіка. Жінка тицяла її носом в те, що вона замало уваги приділяє Олегу й гарна жінка такого б не допустила. Ольга слухала ці докори одним вухом, бо знала, що ці пусті балачки ні до чого не призведуть. А з Олегом вона поговорить завтра, коли його мама поїде. Він у неї швидко стане на ноги.
