Роман уже декілька місяців чекав на дзвінок від свого знайомого. Петро уже давно їздив по заробітках. Хоч робота на чужині й важка, але тих грошей, які він там заробляв, вистачало на декілька місяців. Якось чоловіки зустрілися. Саме тоді Рома й поскаржився своєму давньому другу на важкі часи. Грошей немає, дружина знову вагітна, а їм ще старшого сина вчити потрібно. Та й ремонт не завадив би. Тоді Петро й запропонував наступного разу їхати разом.
Зі своєю дружиною Анною Рома це питання не обговорював. Знав, що вона буде хвилюватися й не захоче відпускати його так далеко. Краще буде просто поставити перед фактом. Мовляв, ось тобі й документи готові та робоча віза – треба їхати.
На разі чоловік працював у будівельній фірмі. Робота не з легких. Цілий день на ногах, до того ж досить часто вони працювали на висоті, що небезпечно. Об’єкт вони здавали завжди вчасно, але їхній замовник уже втретє за останні чотири місяці затримував зарплатню. Жити, сподіваючись на завтрашній день, Роман більше не хотів. Тож коли зателефонував Петро одразу погодився.
На оформлення документів потрібні були гроші. Тоді чоловік вирішив взяти з тих, що вони з Анею відклали на пологи. Жінка навіть не дізнається, що їх там немає. Через місяць планувався виїзд, тоді Рома й наважився розповісти про все коханій.
Як він і передбачав, спершу Аня була категорично проти. Вона сварилася на нього, кричала, не хотіла залишатися самою на цілих три місяці. Коли емоції вляглися, Рома спокійно пояснив, що так буде краще. Він заробить вдвічі більше, ніж отримує на теперішній роботі й тоді їхня сім’я нічого не потребуватиме.
Наступного ранку Аня прокинулася перша. Схоже за ніч вона таки зрозуміла, що нічого поганого в моєму вчинку немає. Підняла мене з ліжка й сказала збиратися в місто. Ми поїхали купувати речі мені в дорогу. Та і їм додому треба було запастися продуктами й всім необхідним.
Коли настав день від’їзду, прощалися ми важко. До цього ніколи раніше нам не доводилося розлучатися довше, ніж на тиждень. Я заспокоїв кохану, попросив сина піклуватися про матір й вирушив у дорогу.
Спершу було важко. Хотілося додому, до рідних. Мені не вистачало дружини поряд й за сином я страшенно сумував. Та думка про те, що я роблю це заради них заспокоювала. Ввечері я пізно повернувся з роботи. Єдине, чого хотів, це впасти на ліжко й не вставати до початку наступної зміни. Задзвонив мій мобільний, Аня, я підняв слухавку й почув її сердитий голос:
-Ти не знаєш яким це таким дивом з нашої шкатулки зникли гроші, які ми відклали на пологи?
-Кохана, тільки не хвилюйся. Пробач, що одразу не розповів. Я взяв їх, щоб оформити документи на виїзд – почав виправдовуватися я
-Ти при своєму розумі? Залишив нас без копійки в кишені, а сам поїхав за тридев’ять земель! Я в лікарню потрапила, на збереження, а платити немає чим.
–Я сьогодні ж знайду гроші. Благаю, лише заспокойся.
Ще довго того вечора я просив вибачення та заспокоював кохану. Звернувся по допомогу до Петра, позичив у нього необхідну суму й одразу перевів дружині. Аня дуже сильно образилася за мій вчинок. Навіть погрожувала розлученням. Дякувати богу, з часом її образа минулася. Мабуть, я вперше та востаннє поїхав на ці заробітки.
