Як не дивно, це прозвучить, але я люблю свою тещу. Світлана Іванівна жінка тактовна та вихована. Ще під час першого знайомства дала зрозуміти, що не збирається втручатися в наше особисте життя. Дочку свою вона любила, тож була готова до будь-якого її вибору. Я старався не підводити дружини й став зразковим чоловіком.
Після одруження ми деякий час жили поруч Світлани Іванівни. Вона займалася виключно своїми справами й дійсно не втручалася в наше життя. Коли на роботі я отримав підвищення, ми з Людмилою переїхали на орендовану квартиру. Якою б ідеальною не була мати дружини, а молоді люди мають жити окремо.
Після народження первістка Люді потрібна була допомога. Світлана Іванівна з радістю погодилася сидіти з онуком й допомогти доньці. Коли я повертався з роботи, теща збиралася додому. Декілька разів я просив її залишитися переночувати та вона постійно повторювала одне і те ж: «Тобі з роботи відпочити потрібно. Не до гостей вам зараз».
Останнім часом я помітив, що дійсно потребую відпочинку. До народження сина я не брав відпустки та працював сумлінно, щоб отримати підвищення, тож тепер мав повне право трішки себе потішити. Пішов до начальника, написав заяву на відпустку й в той же день був вільний вирішувати власні справи. Дружину вирішив не попереджувати, щоб вийшов сюрприз.
Пішов до магазину, купив смачненького й поспішив додому. Люди не було, з онуком сиділа бабуся. Я почув уривок розмови в якій йшла мова саме про мене. Теща розмовляла з кимось телефоном й скаржилася на «непутящого зятя, який не може забезпечити родину фінансово, тому її донька вимушена ходити в обносках й жити на орендованій квартирі». Першим бажанням було влетіти в кімнату й вигнати стару зі свого дому. Та я розумів, що такий вчинок зруйнує мої стосунки з Людмилою, тому стримався.
Голосно гримнув дверима, щоб Світлана Іванівна зрозуміла, що я повернувся й пішов на кухню удавати, який же я радий бачити дорогу тещу. Не знаю, як тепер мені жити й спілкуватися з цією жінкою. Я ненавиджу людей, які в очі світять, а поза очі обливають брудом.
