Мама моєї дружини Світлана Олегівна прекрасна жінка. Ми з нею знайшли спільну мову ще під час першого знайомства. Вона така добра, весела та компанійська, що не могла не сподобатися. Думаю всі знають про одвічну ворожнечу між зятем та тещею, але я упевнено можу сказати, що нас ця тема оминула.
Після одруження Лариса переїхала жити до мене. Світлану Олегівну ми провідуємо чи не кожні вихідні. Живе жінка у селі, має невелике господарство, тож ми й приїжджаємо аби їй допомогти.
У неділю вранці зазвичай я відводжу тещу на ринок, в аптеку, по магазинах. Вона любить пройтися між рядами, поговорити зі своїми знайомими. Якось Світлана Олегівна попросила мене підвезти у місто її сусідку. Вона багатодітна мати, виховує дітей без чоловіка, допомогти нікому. Я не відмовив.
Наступних вихідних сусідка сама попрохала мене відвести її у справах. Я знову послухав. Та коли подруга тещі почала поводити себе нахабно, так ніби я її особистий водій й зобов’язаний возити її всюди, куди вона скаже, я не витримав й відмовив. Тещі пояснив, чому так вчинив, але вона все одно на мене образилася.
Тепер коли ми приїжджаємо в гості, Світлана Олегівна навіть розмовляти зі мною не хоче. Лариса розмовляла зі своєю мамою в мій захист, адже вважає, що я вчинив правильно. Проте жінка не хоче нічого чути. Не знаю, як нам повернути попередні відносини й знову жити дружно.
