Коли не стало батька, маму ніби підмінили. Із щасливої життєрадісної жінки залишились тільки спогади. Вона була із тих жінок, які у всьому покладались на свого чоловіка. Абсолютно несамостійна доросла людина. Мені навіть інколи здавалось, якщо висадити маму в центрі міста, та сказати, щоб вона сама повернулась додому, бо ти маєш свої плани, то вона просто не дійде, бо загубиться у великому місті, місті, де вона народилась та виросла. Смішно, але це її реальність. Тато забрав її з-під батьківського крила у вісімнадцять років, що та дитина взагалі ще бачила у своєму житті. Він виховав і так, як йому було зручно, мабуть, тому вони й прожили душа в душу скільки років.
Зараз мамі виповнилось п’ятдесят п’ять, та вона гадає, що життя на цьому закінчилось. Кожного дня повторює, що їй життя не миле без свого чоловіка, кому вона буде потрібна? Стара, нічого не вміє робити, у всьому покладається на інших. Та основний акцент вона завжди ставила на свій вік. Хто в 55 заводить романи чи взагалі одружується?! всі толкові чоловіки вже зайняті, та й що їм буде потрібно від неї? вона ж безтолкова.
Мама це повторювала як мантру, що починало вже дратувати. Особисто я не рахував, що мама настільки безнайдійна. Вона мала вигляд на свій вік, навіть трішки молодше. Та що їй докажеш, якщо вона просто відмовляється слухати. Переводить тему чи взагалі просто йде з кімнати. Так, я прекрасно розумію, що втрата тата на не сильно вплинула, та ж йому не буде легше на тому світі, якщо вона себе сама знищує.
У мого кращого друга дитинства був батько, так само самотній, як мама. Ми вирішили їх познайомити. На пряме побачення вони звісно не погодяться, а от випадковість влаштувати можна було. Так ми їх витягла на прогулянку ввечері по місту. Та не прогадали. Вони відразу поладнали, знайшли спільні теми для розмов, після чого чоловік взяв номер телефону мами.
Я почав помічати, що мама дивиться в телефон, та посміхається від повідомлень. Як вона хапалась за нього при найменшій вібрації. Мама навіть з вигляду ожила, почала слідкувати за собою, купила догляд за віковою шкірою. Мені навіть не вірилось. Десь через пів року вони почали жити разом. Зі сторони вони виглядали як закохані підлітки. Справжня любов у будь-якому віці однакова, всі поводяться так, ніби солодкого об’їлись, та потрібно десь діти вихрі енергії та емоцій.
Я й раніше так рахував, а тепер вже впевнений, що ставити на собі хрест через вік – цілковита дурня! Ми всі люди, всі живемо на білому світі, всі хочемо розуміння, а тим паче кохання та підтримки сторонніх. Часом важко самому собі в цьому зізнатись, та це ж правда. Вік в жодному випадку не перепона, навпаки, людина з досвідом, точно знає, чого хоче та не буде розпилятись на якусь дурню. Тут вже або так, або ні, третього не дано. Зараз я щасливий за свою маму! Сподіваюсь, що все більше людей буде відкидати ці дурні стереотипи, та жити так, як вона насправді тог бажають. В рамках адекватного, звісно.
