Мирослава та Мирон народилися двійнятами. Хоч діти й були однієї крові та виховання, але характери мали абсолютно різні. Хлопчик не уявляв свого життя без відкриттів та розвідування нового. Дівчинка, навпаки, любила спокійне розмірене життя. Того дня у школі вчителька розповідала про те, як небезпечно ходити по водоймах із тонкою кригою.
«У грудні хоч і є невеличкі морози, але вони ще недостатньо сильні, щоб заморозити воду. На кризі на вас чатує небезпека. Провалитися дуже легко, а от вибратися із води практично неможливо» – розповідала Тетяні Іванівна. Мирослава слухала вчительку дуже уважно, не пропускаючи жодного слова. Натомість Мирон уже уявляв, як випробовуватиме на міцність річку, що тече неподалік школи.
Коли закінчилися уроки Мирон збрехав сестрі, що домовився про зустріч із другом. Сказав Мирославі йти додому самою. Добре, що дівчинка дуже добре знала свого брата й вирішила прослідкувати за ним. Як вона й здогадувалася, він попрямував до річки.
Не встиг він ступити крок, як Мирослава попередила:
-Мироне, не смій! Ти що не слухав, що Тетяна Іванівна сьогодні розповідала?
-Та що вона там знає! Сама ж не перевіряла, а я перевірю й покажу тобі, що ніякої небезпеки у цьому немає.
Хлопчик кинувся бігти по річці й одразу провалився крізь кригу. Мирослава забила на сполох. Побігла шукати когось із дорослих. Досить швидко повернулася із чоловіком, який неподалік вигулював собаку.
Мирона дістали з-під криги. Дякувати богу, хлопець відбувся лише переляком та незначною простудою. Після того випадку він більше ніколи не перечив сестрі й завжди уважно слухав Тетяну Іванівну.
