Я дуже довго намагалася завагітніти. Ідея стати мамою виникла у моїй голові одразу після одруження. Заміж я вийшла досить пізно у 28 років. Мої подруги та знайомі уже давно бавилися з дітьми, дехто навіть встиг завести по-двоє, по-троє діток. Дивлячись на їх щасливі вирази обличчя, відчувала, що потребую того ж.
Мій чоловік Богдан підтримував мене у цьому бажанні, але одразу попередив, що в дитинстві перехворів й не знає, чи спроможний бути батьком. Чотири роки ми намагалися завагітніти. Пройшли усі необхідні обстеження, лікування. Я кожного місяця ходжу в клініку, щоб здати аналізи. Слідкую за своїм циклом, роблю тести на овуляцію. Все дарма, у нас нічого не виходить.
Чесно зізнатися, я вже втратила надію. Втомилася від цього очікування й перестала тривожитися з цього питання. Якщо нам не судилося бути батьками, то так й житимемо лише вдвох.
На вихідних друзі запросили нас за місто. Відпочинок на природі, веселі розмови, дружня компанія дещо відвернули мою увагу. Вранці, коли ми повернулися додому, я відчула запаморочення в голові. Ледь зуміла приготувати сніданок, а коли Богдан вийшов на кухню надухмянений своїми парфумами – мене вирвало.
Чоловік неабияк злякався й одразу повіз мене до лікаря. В лікарні повідомили, що я вагітна. Це був найщасливіший день у моєму житті. Стільки років невдалих спроб, розчарувань і от нарешті ми станемо батьками. Богдан розділяв зі мною цю радість. Того ж вечора ми покликали в гості своїх батьків й повідомили їм новину. Усі кинулися нас обіймати та вітати. Усі, окрім свекрухи. Вона аж на лиці помінялася, коли дізналася про мій цікавий стан.
Причину такої поведінки я з’ясувала пізніше. Мати Богдана знову завітала до нашого дому, але вже сама. Вибрала такий час, щоб її сина не було вдома. Тривожність на її лиці підказувала, що розмова буде неприємна. Так і сталося. Свекруха заявила мені, що я не повинна народжувати цю дитину. Почала розповідати про якусь спадкову хворобу. Пояснила, що сама втратила двох дітей, перш ніж народити Богдана.
Усі ці слова та одкровення мене шокували. Мені, звісно, шкода цієї жінки, але позбавлятися від такої бажаної дитини я не збираюся. Так їй і сказала. Ввечері розповіла про цю розмову чоловікові. Він підтвердив слова своєю матері, але не міг пробачити їй те, що вона просила у мене позбутися дитини.
Практично всю свою вагітність я провела під наглядом лікарів. Здавала таку кількість аналізів, що й не перерахуєш. Жоден із них не підтвердив наявності у малюка якоїсь хвороби.
У зазначений термін я народила здорового прекрасного хлопчика. Назвали Давидом. На разі ми вже вдома. Тато піклується про синочка та мене. Ми невимовно щасливі. Єдине, що Богдан так і не пробачив матері її вчинку. Свекруха ще жодного разу не бачила свого онука. Я не проти її присутності у нашому домі, а от чоловік навіть розмовляти з нею не хоче. На жаль, через свої дурні переживання ця жінка лишила себе такого щастя.
