Минуло три роки з того часу, як не стало мого коханого чоловіка. Микола був хорошою людиною, завжди піклувався про сім’ю, а про себе не встиг. Жили ми душа в душу, завжди все вирішували мирно, народили та виростила сина. Мої спогади про чоловіка лише хороші. Спершу було дуже важко звикнутися з думкою, що його більше немає, але час дійсно лікує або ж притуплює біль.
Наш син Сашко живе окремо зі своєю родиною. Має двох маленьких діточок та красуню дружину. Юля мені подобається, вона дбає про мою дитину, а більшого, мамі й не потрібно. З онуками ми зустрічаємося часто. Коли діти мають справи, то залишають малих у мене. Я люблю своїх онуків, але після їхніх відвідин декілька днів доводиться прибирати та нормалізувати тиск. Стара я уже для активностей й малих дітей.
Нещодавно Саша зізнався, що має намір переїхати зі своєю сім’єю до мене. Я людина вже стара, потребую допомоги. Тож Юля розділить зі мною хатні справи та й у фінансовому плані стане легше. Син обіцяв оплачувати комунальні послуги та купувати продукти.
Звісно, його пропозиція заманлива, але я не хочу промінювати свій спокій та затишок та той хаос, який прийде разом з родичами. Старі люди важко переносять зміни, в тому числі й побутові. Доведеться повністю міняти свій режим та спосіб життя. Я більше не зможу спокійно почитати книгу, вийти вночі на кухню перекусити, запросити до себе подруг, коли заманеться, чи навіть залишити посуд в раковині не митим.
Словом, я не хочу, щоб рідні до мене переїжджали. З хатніми справами справляюся самостійно та й комунальні послуги оплачую без сторонньої допомоги. На старості років хочеться підбити підсумки й прожити останні дні для себе, а не в домашніх клопотах та няньках. От тільки, як пояснити це сину, щоб він не образився й зрозумів мою позицію, я не знаю. Можливо ви щось порадите?
