Мої батьки приділяли мені надмірну увагу. Інколи не знала куди подітися від їхньої турботи та піклування. Річ у тому, що я була єдиною дитиною у сім’ї. Мама пробувала народити ще одне немовля, але не склалося. Звісно, я безмежно люблю своїх рідних, проте частенько втікала з дому на зустріч із друзями, щоб зробити ковток свіжого повітря.
Загалом жили ми добре, ніяких непорозумінь та конфліктів не виникало. Поки не постала проблема вибору майбутньої професії. Мій батько вірусолог, мати дитячий лікар. Очевидно було, що батьки хотіли аби я продовжила династію лікарів у родині. Та я категорично була проти. Медицина точно не моє. Тож, щоб не пробуджувати у них марні сподівання сказала, як є – хочу стати вчителем.
Батькам мої плани на майбутнє не сподобалися. Вони по черзі приводили мені аргументи, чому не варто обирати цю професію. Досить вагомим чинником мало стати питання заробітної плати. Батько казав, що сучасні діти нестерпні й неслухняні, а з батьками взагалі неможливо знайти спільну мову.
Щоб вони мені не говорили, я зробила свій вибір й після випускного вступила до місцевого училища. Батьки сердилися й декілька тижнів говорили зі мною через зуби. Добре, що з часом ця ситуація відійшла в минуле. Змирившись з моїм вибором, вони нарешті заспокоїлися.
Навчання мені подобалося. Я з радістю відвідувала пари, готувалася до семінарських занять й успішно складала кожну сесію. Через 4 роки стала випускницею з червоним дипломом. Святкували у тісному сімейному колі. Влітку я відпочивала, набиралася сил, а на осінь пішла на роботу. Одразу отримала клас й узялася до виконання своїх обов’язків.
Уявлення про вчительську діяльність та реальність взагалі не сходилися. Батько виявився правим. З дітьми важко знайти спільну мову, вони не охоче йдуть на контакт, а навчання їх не цікавить. Батьки вимогливі, кожен хвилюються за власну дитину. Працювати було важко. Робота не закінчувалася, коли я виходила з будівлі школи. Ще цілий вечір доводилося сидіти вдома за комп’ютером, щоб приготуватися до уроків.
Я витримала лише рік. Написала заяву на звільнення й збиралася з силами, щоб розповісти про все батькам. Саме тоді мене виручила моя студентська подруга Ірина. Дівчина одразу після випускного поїхала працювати за кордон, влаштувалася репетитором. Ось приїхала додому на декілька тижнів, а потім назад. Іра запропонувала їхати разом з нею. Робота є, вона особисто знає декілька сімей, які охоче приймуть її на роботу. Здавалося, сама доля дарує мені таку можливість. Я погодилася.
Того ж вечора поговорила з батьками. Розповіла про звільнення зі школи, попросила пробачення за те, що свого часу їх не послухала. А потім знову шокувала своїм рішення їхати за кордон. Мама плакала, не хотіла відпускати, батько просив розглянути інші варіанти. Знаючи мій важкий та впертий характер, думаю батьки розуміли, що жодні розмови мені не завадять зробити те, що надумала.
Через місяць я поїхала за кордон. Щоб мати зв’язок з рідними, купила їм ноутбук. Показала як ним користуватися та заряджати. Тепер ми могли спілкуватися кожного вечора онлайн. Звісно, спершу було важко. Я сумувала за рідними, за своєю домівкою.
Сім’я, в яку мене влаштувала Іра, хороша, у них одна дівчинка. Дитина здібна, слухняна, швидко навчається. Жодних труднощів із роботою не виникало. Коли отримала першу заробітну плату, зрозуміла, що прийняла правильне рішення. У школі мені б довелося працювати пів року, щоб заробити таку суму.
У вихідні дні, Іра ходила зі мною у місто, все показувала та розповідала. Одного вечора ми пішли у клуб розважитися. Взагалі то я не любила так проводити свій вільний час, але подруга вмовила. Танцювати мені не хотілося. Сіла за столик й спостерігала за відвідувачами. До мене підсів приємний молодий чоловік, ми розговорилися. Стефан пригостив мене випивкою. Я лише пригубила й ніби відключилася.
Прокинулася вранці в чужому ліжку. Швидко підвелася, одягнулася й тоді побачила записку: «Дякую за прекрасну ніч без зобов’язань. Ключі залиш під килимком». Я нічого не пам’ятала й від цього було страшенно соромно. Переконана, що цей Стефан, чи як там його звати насправді, щось підкинув мені у випивку. Проте довести нічого не вдасться.
Зателефонувала до Іри, щоб дізнатися подробиці минулої ночі. Подруга розповіла, що бачила мене з симпатичним хлопцем, а потім ми кудись зникли. Я їй розповіла про те, що сталося, вона порадила піти в аптеку, щоб унеможливити небажані наслідки. Так і зробила.
Цілий місяць терпляче чекала на ті самі дні. Коли затримка перевищила два тижні, зробила тест – позитивний. Я вагітна. Як про таке розповісти батькам, що тепер робити зі своїм життям. Вирішила піти на консультацію до лікаря, щоб дізнатися чи з дитиною все в порядку. Після огляду лікар підтвердила вагітність та попередила, що переривати її не можна. Якщо це зроблю, існує велика ймовірність, що більше не зможу народити.
Я не знаю скільки часу просиділа на коридорі, поки мою увагу не привернув молодий хлопець. Він подарував мені кульку й попросив посміхнутися. Від цього я розплакалася ще більше й почала відкривати душу незнайомцеві. Вадим, присів біля мене, виявляється ми земляки. Він теж приїхав сюди на заробітки. Вадим мене підтримав й запевнив, що дитину варто залишити. Ми почали спілкуватися, багато зустрічалися, а згодом стали хлопцем і дівчиною.
Вадим зізнався, що закохався в мене, коли вперше побачив й готовий прийняти дитину за рідну. Та нам краще повернутися додому, щоб узаконити відносини й всі думали, що дитина його. Так і зробила. Єдина, хто знала, нашу таємницю – Ірина, додому повернулася ще раніше.
Батьків я попередила про те, що приїду зі своїм нареченим. Вони були раді. Вадим їм сподобався, а новина про вагітність не була неочікуваною. Коли ми з мамою залишилися наодинці, вона зізналася, що на днях до них заходила Ірина й наговорила всяких гидот про мене. Насамперед що дитину я нагуляла й Вадим не є її біологічним батьком.
Я розповіла мамі правду. Вона мене підтримала й пообіцяла не розповідати татові. Зараз ми готуємося до весілля й дякуємо долі, що вона звела мене з Вадимом.
