Коли я перебувала у декретній відпустці вирішила зайнятися якоюсь справою. По-перше, гроші зайвими ніколи не бувають. Тим більше якщо у вас є мала дитина. По-друге, великого бажання повертатися на звичну роботу я не мала. Тож це шанс стати собі начальницею й не бути прив’язаною до постійного місця.
Вирішила піти шляхом найменшого спротиву й спробувати себе у торгівлі. Грошей на відкриття власного магазину та закупки товару у мене не було. Позичати чи брати кредит не хотілося. Раптом не вийде й тоді доведеться віддавати позичене.
Тож я прийняла рішення відкрити магазин онлайн. Створила робочу сторінку, закинула фото товару, отримала своїх перших підписників. Замовлення пішли не одразу. Деякі жіночки цікавилися одягом, але коли чули, що платити доведеться наперед, не ризикували. Та все ж я дочекалася своїх перших клієнтів. Отримала позитивні відгуки й діло пішло.
Хоч заробляла я небагато, проте раділа, що відкрита мною справа приносила якийсь дохід. Щоб зробити бізнес більш прибутковим, довелося вкласти у нього грошей. Та воно було того варте. Через кілька місяців я почала заробляти за тиждень свою місячну зарплату на попередній роботі.
Мені потрібна була помічниця, оскільки я фізично не встигала обробляти замовлення та відповідати усім на повідомлення. Бізнес бізнесом, а материнство ніхто не скасовував. Розповіла про справу своїй подрузі Оксані. Вона лише посміялася й відмовилася працювати на мене. Мовляв, цей успіх не постійний й уже через кілька місяців я не отримуватиму ні копійки. Тож краще повертатися на державну службу.
Не хоче, то й не треба. Через інтернет я знайшла дівчинку собі у помічники. Вона добре справлялася з поставленими задачами, мені стало набагато легше. До речі, зарплатня у працівниці була врази вища, ніж заробляла моя колишня подруга Оксана на своїй державній службі.
