Моє життя почало складатись добре, як ніколи раніше. У двадцять чотири я вийшла заміж, у двадцять п’ять вже мала першу дитину. Чоловік був в мене просто золотий. Як я гадала перші два роки. Так склалось, що я завагітніла двійнею незадовго після народження Макарсика. Тобто дітки мали бути погодками. На другому місяці вагітності мені сказали, що буде двійня. Я зраділа. Напевно, моя найбільша мрія ще з дівочого віку мати двійню або близнюків. Поспішила швидше повідомити про це чоловіка. Ми були так раді новині. Звісно, я розуміла, що мій декрет затягнеться досить надовго. Але мала намір наздогнати втрачене. Чоловік обіцяв допомагати, або винайняти няню на пів дня.
Коли мій термін вагітність підходив до кінця, чоловіка ніби підмінили. Він став дратівливим. Затримувався на роботі, ігнорував всі мої питання, не кажучи вже про прохання допомогти. Зараз мене більше рятувала мама зі свекрухою.
Невдовзі я народила. З пологового мене забрала мама з сестрою. Чоловік був зайнятий на роботі. Якась дуже важлива зустріч. Я намагалась ставитись з розумінням, проте погані думки все так і лізли в голову. Як виявилось далі геть і не дарма. Минуло пів року з народження двійнят. З трьома дітьми я стомлювалась ще в першу половину дня. В обід намагалась разом з ними відпочити. До вечора квартира була перекинута з ніг на голову. Чоловік поспішати додому не хотів. Бували дні, коли ми не бачились взагалі. Одного дня я побачила на столі документи на розлучення з його підписом. В мене все рухнуло в середині. Як так?!
Минув місяць, ми все-таки розлучились, я залишилась сама з трьома дітьми і судовою тяганиною на аліменти. Єдине,що сказав мені чоловік за весь час “дідька тобі лисого, а не аліменти. Мені своє життя будувати потрібно, зі своїм сама розбирайся!”. В мене навіть не було слів, щоб це коментувати. В моїй голові не вкладалось, як я не бачила такої підлості в людині раніше.
Ну що ж, сама, то й сама. Як не дивно, проте зі свекрухою я зберегла гарні відносини. Вона допомагала мені з дітьми. Часто забирала Макарчика або двійнят на цілий день. Це значно полегшувало ситуацію.
Взявши всю волю в кулак, я вирішила відкрити власну мініпекарню з маленькою альтанкою поруч. Взяла кредит під захмарні відсотки, іншого мені просто не давали. Вклала туди всі свої збереження, як накопичила ще до заміжжя. Поставила все своє життя на одну карту і…. виграла!
Не знаю, чи відомо моєму колишньому чоловіку, про мої успіхи, але ніс я йому точно втерла. Нехай тепер кусає лікті. На ньому, як виявилось, світ клином не зійшовся.
