Я страшенно хвилювалася, коли йшла на співбесіду до Романа Ігорьовича. Усі, хто особисто був знайомий із цим чоловіком, неодноразово говорили про його складний та вибуховий характер. Хай там як, а він був майстром своєї справи. Відкрив декілька закладів харчування.
Спершу це були невеличкі вагончики, а згодом на їхньому місці, як гриби після дощу, виросли ресторани високої кухні. Звісно, що не все вдалося одразу. Перш ніж стати успішним Роман Ігорьович пройшов через важкий шлях фінансових труднощів, боргів та розчарувань. Та не здався, не опустив руки й зумів довести, що здатен на більше.
Сьогодні я тримала в руках план-проєкт ще одного ресторану. Коли почула про організований ним конкурс на найкращу ідею концепції ресторані, одразу загорілася. Ця робота повинна бути моя. Я теж «жила» готельно-ресторанним бізнесом й мріяла досягти неабияких висот у цій галузі.
Роман Ігорьович зустрів мене холодно. Навіть голови не підняв, коли я увійшла до його кабінету. Варто сказати, що виглядав він утомленим, але це ніяк не псувало його природної краси. Чіткі риси обличчя, пухкі губи, великі карі очі, обрамлені темними віями. Я повинна була зосередитися на своєму виступі й презентації, але ніби дар мови втратила.
-Ви збираєтеся розповісти мені про свій проєкт, чи кликати наступного кандидата? – холодність у голосі великого боса мене освіжила. Тож, зібравшись із силами, я почала.
Коли мій виступ закінчився, Роман Ігорьович вперше підняв свою голову й глянув на мене. Наші погляди зустрілися. Це було миттєво, але іскорки, що запалилися в гарних очах цього чоловіка, підказували, що ми зустрілися не востаннє.
Через кілька днів після тієї співбесіди, Роман Ігорьович власною персоною, зателефонував мені й повідомив, що моя концепція йому сподобалася найбільше. Тож оформленням нового ресторану буду займатися саме я. Від радості хотілося кричати й пригати на місці до стелі. Ми домовилися про зустріч ввечері, щоб обговорити усі деталі.
Збиралася я довго, ніяк не могла вирішити, що одягнути, чи варто фарбуватися. Як взагалі себе поводити. Та коли ми зустрілися, усі хвилювання як рукою зняло. Це мала бути ділова зустріч, але про роботу ми так і не поговорили. Почуття переповнювали обох. Роман Ігорьович виявився не таким страшним, як про нього розповідали. Насправді він дотепний, милий та надзвичайно приємний співрозмовник.
Словом, між нами розпочався роман. Ми одружилися і я щаслива, що найкращий чоловік дістався саме мені. Рома лише після весілля розповів правду про своє життя. Його нестерпний характер пов’язаний із важким дитинством. Я б ніколи не могла подумати, що коханий ріс у неблагополучній родині. Його тато мав алкогольну залежність. Мати страждала від насильства, часто плакала та не могла зарадити, коли чоловік зганяв свою злість на синові.
Рома пообіцяв собі ще у дитинстві, що досягне висот й ніколи не опуститься до такого життя. Він гарно навчався, самостійно вступив до університету та забезпечував себе ще з 12 років. Коли почав заробляти свої перші серйозні гроші, забрав матір у місто, купив для неї квартиру й тепер цілковито її забезпечує. З батьком не спілкується й навіть чути про нього не бажає.
Після почутого, я закохалася в Рому ще більше. Попри таке важке дитинство, він не розчарувався в житті й зумів з нуля побудувати успішний бізнес. До всього не залишив матір у біді, а врятував, як і обіцяв, зі страшних пазурів чоловіка-тирана. Мені шкода, що його важке дитинство відбилося на характері та ставленні до життя. Проте я невимовно рада, що доля нас звела. Для мене Рома найкращий чоловік, успішний бізнесмен, турботливий син та справедлива людина.
