Знання за печами не носити. Гаманець кишень не тягне… І всіляке таке мені говорила мати, та змушувала мене навчатись, вкладала в мене гроші.Ну тобто у моє навчання та розвиток. Вона добряче обпеклася зі своїм чоловіком, тобто з моїм батьком, та робить все, щоб мені не довелось самотужки вилазити з того дна, в якому ми з нею опинились після гулянь батька. На той момент, коли це все почало відбуватись, я була ще геть дрібною соплячкою, тому пам’ятаю все уривками. Ось тут ми всі родиною сидимо в літаку, за пару годин вже на сонячному пляжі, а тут ми з мамою на сумках, переїхали до бабусі в однокімнатну квартиру, де все стареньке та ледь тримається купи. Це вже потім мені дійшло, що та як, а спершу я дуже ображалась на маму, що та забрала мене від нормального життя, та запхнула в цю діру. Досі соромно за свої слова, та що можна було взяти з малої дитини, якій нічого не пояснювали.
З першого класу мене мама тримала в суровості, змушувала навчатись на відмінно. Купа гуртків, додаткових знань. І насправді я розумію, що аби я не тягнула, мама мене б і не напихала тими знаннями. Вона працювала на двох роботах, щоб оплатити те все, проте постійно повторювала, що воно того варте, та що дуже шкодує, що її батько так само з нею не вчинили. Бо ж коли батько нас покинув, у нас часто навіть хліба черствого в домі не було, а мамі з її дипломом з коледжу роботу важко знайти було з нормальною зарплатнею. Не дивлячись на все це, вона впоралась. З того часу, як ми переїхали, від рідного тата ні слуху – ні духу. Мама повторювала, що то тільки на краще. В неї вже навіть з’явився новий чоловік. Та й час би, більш як десять років сама була.
Маючи гарну освіту та вже непогану роботу, мене чорт стрельнув виходити заміж. Навіщо я то зробила, досі невтямки. Щей з такими умовами. Чоловік відразу мені сказав, що не хоче, аби я ходила на роботу. Мовляв, він дуже гарно заробляє, краще я буду вдома доглядати за будинком, аніж кожен вечір тягнути від втоми ноги та ще ставати до плити. Так, ідея цілком виправдана, та треба було бачити очі моєї мами. Ох і полаялись ми тоді. Просто в пух і прах. В результаті ми просто пересварились, та свою думку виходити заміж я не змінила. Мама просила, щоб я хоч роботу не кидала, то ж може вилізти боком. Так як їй колись. Звісно, я цілком розуміла її переживання. Вона не так жаліла тих вкладених в мене грошей, як мене, адже сама пережила момент, коли людина, яка клялась у вічному коханні каже що все, нема кохання, збирай валізи та досвідулі. Але я вірила нареченому. До останнього.
Рік ми прожили в злагоді, все було просто чудово. Ми домовились, що я все-таки не піду з роботи до поки сама так не вирішу, чи не завагітнію. Скриплячи зубами чоловік погодився, та не забував питати мало не кожного дня, чи я не передумала. А далі, все ніби за попередньо написаним сценарієм. В житті чоловіка з’явилась жінка, яка повністю погоджувалась на його умови. Я на перших тижнях вагітності, і валіза з речами в руках.
Мені навіть складно передати, як мені було соромно перед мамою. Коли прийшла до неї додому з валізою, то почала гірко плакати просто на порозі. Мама навіть нічого в мене не питала, просто заварила ромашкового чаю та відправила в кімнату відпочивати.
Після нашого розриву минув десь місяць, коли Олег прийшов проситись назад. Він був таким щирим, таким розгубленим, що я не могла його не впустити хоч просто поговорити. Так, він знатно накосячив. Вигнав мене зі свого життя, коли навіть знав, що я вагітна. До того ж дитину більше хотів він, а всі горіхи посипались мені. Дивно так трішки. В очах мами я вже бачила лють та ненависть до цієї людини, що вона мені далі скаже, також. А насправді я поняття не маю, як мені вчинити далі. Чоловік ніби розкаявся в тому, що зробив, просить повернутись, але ж я не по власному бажанню пішла. Дитина… Я так мріяла, щоб моя дитина жила в повноцінній родині, щоб ніколи не дізналась, що таке бідність та недолюбленість батьком.
Через довгий місяць роздумів я все ж погодилась повернутися, та вже виключно на своїх умовах. Олег був не в праві хоч щось впоперек мені казати. Та не помилилась. його ніби поміняли. Він більше навіть не натякав, щоб я полишила роботу, чи свої курси, хоббі. Дарував постійно дарунки, возив в санаторії на відпочинки. Золота людина просто.
Нещодавно нашій Соломійці виповнилось вже дев’ять років, як мені любо дивитись на її сяючі очі, коли вона поряд з батьком. Як він її любить та балує. Інколи все ж таки потрібно переступати через свою гордість, щоб мати такий чудовий результат. Це не означає, що я все забула та пробачила. Це означає, що я все пам’ятаю, тримаю собі окремий рахунок з накопиченнями про всяк випадок… Ніби не логічно, адже я казала, що в нас тепер мало не ідеальна родина, проте обережність ніколи зайвою не буде. Чудово, якщо він ніколи не знадобиться, тоді віддам ті всі кошти доньці. Їй їх потрібно буде багато, коли підросте.
Пробачати зраду було нестерпно тяжко, та йти мені нікуди. Повторювати долю матері ой як не хотілось.
