Це було останнє літо, яке я проводила вдома поруч батьків. Попереду на мене чекало студентське життя. Тато багато розповідав про свої студентські пригоди та найголовнішою його розповіддю була зустріч із мамою та їхнє кохання з першого погляду. Чесно зізнатися, я сама не знала чого хочу більше – поринути в нове життя та нові знайомства чи так само зустріти того єдиного.
Перед від’їздом мати давала свої настанови. Гарно навчатися, пам’ятати, що від цього залежить моє майбутнє, не зв’язуватися з поганою компанією й особливо наголосила – ніяких кавалерів, хоча б до 4 курсу. Тато лише мило посміхався й казав матері пригадати своє.
Навчання давалося мені легко, я швидко засвоювала матеріал. Проблем з успішністю не було. Сесію я закривала вчасно й могла спокійно відпочивати, поки інші були заклопотані здачею своїх «хвостів». Я добре пам’ятала настанови матері й старалася їх дотримуватися, але ніколи не знаєш, що приготувала для тебе доля на завтра.
На другому курсі я зустріла того самого. Давид навчався в тому ж університеті, але на іншу спеціальність. Зустрілися ми випадково через спільних друзів. Після знайомства відірватися один від одного не могли. Це було те саме почуття про яке розповідав тато. Сумнівів жодних – я зустріла своє перше кохання. Через декілька місяців наших стосунків я везла хлопця на знайомство до своїх батьків. На нас чекала важка розмова, але я розраховувала на підтримку рідних.
Знайомство минуло прекрасно. Я бачила, що коханий батькам сподобався. Все було добре, поки мати не почала розпитуватися про наші плани на майбутнє:
-Ви ще навчаєтеся, попереду все життя. Ви ж розумієте, що ваші стосунки можуть не витримати майбутніх проблем?
-Чесно кажучи, я приїхав до вас, щоб визначити це майбутнє. Ми з Христею кохаємо один одного, два дні тому я їй освідчився й прошу вашого благословення на наш шлюб.
Батьки не чекали на такий поворот, мовчки переглядаючись, вони не знали, що відповісти. Мама була налаштована категорично, але батько взяв усе на себе:
-Хто ж ми такі, щоб ставати на заваді справжньому коханню. Звісно, ми даємо дозвіл на одруження. Будьте щасливі!
Через декілька місяців ми одружилися, хоч мати й намагалася мене відмовити. Тато був на стороні улюбленої донечки. Через шість місяців після весілля я народила донечку Соломію. Це було справжнє щастя, хоч подруги мене й не розуміли. Ми з Давідом щойно закінчили університет, встигли одружитися та стати батьками. Наша юність та безтурботне життя закінчилося.
Поки чоловік заробляв нам на життя, я постійно була вдома з немовлям. Приховувати не буду, було важко – це був найгірший період у моєму житті. Відсутність сну, відпочинку та можливості розпоряджатися своїм життям зробили мене дратівливою. Усю свою злість я зривала на коханому. Мій неспокій передавався й дитині. Я так втомилася жити у цьому хаосі, що одного вечора не витримала. Залишила Соломію на батька, а сама пішла прогулятися.
Мабуть, так мало статися, але того вечора я зустріла Олега. Чоловік був старшим від мене. Мав власний успішний бізнес, квартиру, машину. Та не це головне, він мислив, як самодостатній чоловік, а мій Давид в усьому покладався на мене. Я так хотіла відчувати себе слабкою жінкою, про яку є кому подбати й Олег дав мені це відчуття.
Про свій роман чоловіку я зізналася одразу. Зібрала свої речі та переїхала жити до Олега. Дочку залишила з батьком на деякий час, поки не облаштуюся. Здавалося, моє життя знову мало яскраві барви, малюй, що хочеш. А я на це навіть не зважала. Я сумувала зо донькою й чоловіком. Кожного ранку, прокидаючись, думала про них, а перед сном уявляла, якби було добре їх обійняти.
Моя маленька пригода з іншим чоловіком закінчилася досить швидко. Я стала частіше навідувати Соломію, Давид був не проти. Якогось дня я засиділася з ними допізна, на дворі почалася злива. Донечка мирно спала у своєму ліжечку, а я не хотіла йти від них. Перший крок зробив Давид, тієї ночі ми знову були закоханими молодятами. До Олега я більше не повернулася.
Сьогодні, згадуючи пережите, я не втомлююся дякувати чоловіку за його мудрість та витримку. Давід пробачив мені й дав другий шанс. Більше я його не розчарую.
