Ми познайомились з хлопцем, коли мені було двадцять один, йому двадцять п’ять. Наші відносини якось стрімко розвивались. Без натиску, без зайвої метушні, проте все йшло дуже швидко, ніби було заплановано і відрепетирувано декілька разів.
Хлопець мав роботу в банку, я працювала менеджером в ювелірному магазині. Зазвичай, робота мого хлопця завершувалась швидше від моєї, тому він частіше і вечерю готував і інколи сам прибирав квартиру. Проте річ зараз не про це. До відносин хлопець орендував кімнату у квартирі зі своїми друзями, я так само, але з колегами. Коли ми зрозуміли, що нам добре разом, вирішили винайняти квартиру вдвох. Це трішки дорожче, проте практичніше для нас обох. Через деякий час хлопець зробив мені пропозицію, і прийшов час знайомитись з рідними.
Його мама, на перший погляд, здалась мені звичайною жінкою, неконфліктною, абсолютно адекватною. Але через місяць я вже зрозуміла, що добряче помилялась. А все почалось з маленького.
-Лізо, ти ж розумієш, що орендувати квартиру, це дорого. Переїжджайте до нас жити, маємо трикімнатну квартиру. Ми не вибагливі. Будете краще гроші відкладати, аніж чужому дядьку платити. – свекруха так говорила вже не вперше.
-Дуже Вам дякую за пропозицію, проте гадаю, що дві родини в одній квартирі не вживуться. Рано чи пізно, ми всі пересваримось. Я того не хочу. Ми молоді люди і можемо дозволити орендувати житло без сильної шкоди для гаманця. Якщо будуть потрібні гроші, то підемо на додаткові підробітки.
-Ох-ох, які ви вже дорослі та серйозні.- свекруха аж кипіла від люті, що все йде не за її планом.
-Явно не маленькі, якщо плануємо створити свою родину.
Я не стала більше слухати нічого, просто пішла займатись своїми справами. Я сподівалась, що на цьому все і скінчиться. Оз, яка я була безпечна. Приблизно через тиждень, після над важкої зміни, я потрапила додому близько одинадцятої ночі. Заходжу в квартиру, а вона пуста. Ні диванчику, що я купувала, ні кухонного столика. Пусто… я аж побіліла. Дзвоню чоловіку, питаю де все, а він таким тихеньким голосочком “у мами”…
-В сенсі у мами!?
-Ну, вона приїхала забрала сама всі речі, перевезла до себе, хоче, щоб ми разом жили.
-Я щось не розумію, ми вже все обговорили. Ні хто з нею жити не буде! В жодному разі! Або до ранку ти перевезеш всі речі назад додому, або весілля не буде!
Я кинула слухавку. Невже можливо бути настільки твердолобим егоїстом, щоб таке робити?!
Мої батьки тільки пораділи за нас, що ми можемо дозволити собі окремо проживати. А тут ні, все має бути як свекруха сказала. І це ще не було жодного весілля чи хоча б розпису. Все тільки умовно. Важко уявити, що вона буде викидати, коли зареєструємо офіційно шлюб… Хоча з таким відношенням його може й не бути геть!