Я черговий раз прийшла у лікарню на обстеження. Ми з чоловіком уже кілька років намагаємося завагітніти, але безрезультатно. Щомісяця я приходжу на перевірку до свого лікаря й сподіваюся, що ці зустрічі матимуть результати.
Того дня всі у лікарні були заклопотані. Мій лікар приймав пологи у молодої дівчини, мені запропонували перенести зустріч, але я погодилася зачекати. Коли Андрій Васильович звільнився, був якийсь сам не свій.
-Вперше на своїй практиці бачу, щоб заміжня жінка відмовлялася від дитини.
-Мабуть, родилася хвора? – запитала я, щоб підтримати розмову.
-Ні, дівчинка абсолютно здорова. Правда, не знаю, як пояснити білошкірому чоловікові, що у нього народилася мулатка – лікар посміхнувся. – Не чесною була породілля, от і побоялася втратити чоловіка. Написала відмову, а йому сказала, що дитина не вижила.
Повернувшись додому я все ніяк не могла забутися про слова лікаря. «Здорова дівчинка. Написала відмову». Я б погодилася на будь-яку дитину так сильно й довго цього бажаю. Коли ми з чоловіком сіли вечеряти, я розповіла про цю дитину й сказала відверто, що хочу забрати її собі.
Коханий був би не проти, але не захотів брати дівчинку мулатку. Вранці я пішла до церкви на службу. Завжди так робила, коли було важко на серці. Після молитви ставало легше. Коли поверталася додому, зустріла сімейну пару з дитиною. Вони так мило виглядали усі разом. Я ще більше переконалася у своєму рішенні. Поставила чоловіка перед фактом або ми забираємо ту дівчинку, або так до віку й сидітимемо самі. Цього разу він погодився.
Наша Міланка росте не по днях, а по годинах. Вона така активна та весела, не дає батькам спокій ні на мить. А ми тільки радіємо, що отримали таку чудову донечку. Через декілька місяців, коли я знову пішла до свого лікаря, мене ошелешили довгоочікуваною новиною – я вагітна. На разі ми готуємося до поповнення. У Мілани буде сестричка.
