Минулого літа наша сім’я вирушила у відпустку на море – я, мій чоловік і наш п’ятирічний син. Щоб наш малюк чудово провів час на пляжі, ми вирішили придбаmи для нього водний пістолет, щоб він міг безтурботно гратися покище малий.
Приїхавши на пляж, ми з чоловіком розташувалися на шезлонгах, а наш син кинувся до води, щоб погратися. Там він зустрів групу дітей з їхнім асортиментом іграшок – надувні круги, відерця з веслами, нарукавники тощо. Діти намагалися поділитися іграшками один з одним, але це не завжди nроходило гладко.
Незабаром до групи підійшла елегантна на вигляд мама зі своїм сином. Більшість дітей розбіглися, але не наш син – він залишився на місці. Син жінки, однак, зіткнувся з моїм і почав випрошувати наш водяний пістолет. Не бажаючи бути скнарою, син дозволив йому погратися іграшкою за умови, що той nоверне її, незабаром.
На жаль, час минав, а хлопчик не nовернув іграшку. Коли минуло приблизно пів години, я вирішила дозволити йому ще трохи розважитися. Проте, коли минуло ще десять хвилин, мій син ввічливо попросив хлопчика віддати водяний пістолет. Хлопчик твердо заявив про своє право власності, наполягаючи на тому, що він його.
Почалася палка суперечка, яка переросла в коротку бійку. Я швидко втрутилась, не бажаючи довго спостерігати за конфронтацією. На щастя, водяний пістолет випав з рук хлоnчика під час штовханини, і мені не довелося виривати його з дитячих рук.
Повернувши іграшку і рознявши хлопців, я спокійно пояснила зухвальцю, що водяний пістолет дійсно належить моєму синові, який я придбала для нього раніше того ж дня. Хлопчuк вперто продовжував наполягати, звинувачуючи мене в тому, що я вкрала його у нього, і апелюючи до своєї матері, яка не реагувала на це, розвалившись на шезлонгу неподалік.
У той момент я замислилась над її батьківським підходом або його відсутністю. Мене дивувало, що деякі матері можуть не помічати такої поведінки своїх дітей. Незважаючu на це, я твердо стояла на своєму, пояснюючи хлопчикові, що претендувати на те, що не належить йому по праву, несправедливо, навіть якщо він дитина. Він був на межі сліз, але моя рішучість не похитнулася. Врешті-решт він відступив до матері, розчарований тим, що його план за допомогою плачу відстояти іграшку провалився.
Спостерігаючи за цією ситуацією, я не могла не замислитися над тим, як можна було виховати дитину з таким ставленням. Це змусило мене обміркувати підхід mаких матерів, як вона, які, здавалося, нехтують своїм обов’язком навчати дітей правильним цінностям. Я теж зробила висновки. Тепер дозволяю сину не ділитись його іграшками з іншими дітьми.
