Працювати репетитором – та ще задачка. Так, є діти, які розуміють, навіщо їм навчання додатково, а є такі, які не цінують ні свого часу, ні мого. Була в мене одна дівчина, яка ніби-то дуже хотіла вивчити англійську мову. Вона вже закінчила школу, та вже була на середині другого курсу, як раптом на її профіль додали англійську та повідомили, що диплом має бути написаний такою ж мовою. Усний екзамен обов’язковий. Це добре, що їх попередили завчасно, бо буває, що такі нюанси стають явними за декілька місяців до дійства. Ось тоді це справжня проблема.
Дівчина здалась мені досить приємною. Перше заняття, аби розрядити атмосферу я провів безплатно, майже годину ми знайомились, розповідали про себе, аби надалі між нами не було дискомфорту. Для мене цей факт став явним після пів року спроб знайти спільну мову з учнями. Я й сам був досить молодим, тільки рік як закінчив університет, тому багато хто мене сприймав не так як вчителя. Скоріш за все аферистом, виманювачем коштів.
Перше знайомство минулому нас добре. Але дівчина уточнила, коли саме мені потрібна оплата за уроки. У неї зарплатня двічі на місяць, тому було б добре переводити всю суму за місяць занять відразу, або ж так само двома частинами. Мені це здалось логічним, всі ж намагаються розраховувати власний бюджет на місяць, ні вона, ні я не виключення.
Я погодився, на цьому й завершили. Минуло вже шість занять, це виходить по три на тиждень. Половина місяця минула, а дівчина все ніяк не переказувала кошти за уроки. Все казала, що затримують зарплатню. Як тільки вона отримає гроші – відразу мені перерахує. Мені звісно це не надто сподобалось, але вирішив, що піду їй на поступку. Все ж я також був студентом та рахував копійки, аби піти собі хоч хліба купити. А скільки разів мене дурили із зарплатнею – взагалі промовчу.
Проте моя доброта пішла мені явно не на користь. Минув місяць, дівчина все так само не хотіла мені платити.
– Любо, я розумію, що тобі затримують зарплатню, проте мене не вдовольняє такий розвиток подій. Дивись, я виконав свою роботу – даю тобі знання, які втискую із легкістю у твою голову. Погодився на умови оплати не відразу після заняття, як беру зазвичай, а в кінці місяця чи двічі, як ти попрохала. А тепер що? Ми маємо вже два заняття нового місяця, а оплату своєї праці я не бачу. Я ж така само людина, як і ти. Займаюсь репетиторством не від того, що мені сумно просто так вдома сидіти, а тому, що мені так само потрібно оплачувати рахунки та їсти. Розумієш?
– Розумію. Але можливо ми домовимось?
Ось це “домовимось” мене облило холодною водою. Люба глянула на мене із-під лоба та потягнулась до замочка на її кофтині.
– Оооо ні, дорогенька! Забирай свої зошити, та геть із мого дому! До кінця тижня чекаю на оплату! Якщо ні, то отримаєш візит правоохоронців під справою в шахрайстві! Мені оці домовимось геть не потрібні!
Після такої учениці легкої поведінки, якій я по не знанню пішов на зустріч по всім пунктам, я зарікся коли-небудь робити ще щось подібне. Провів урок – отримав оплату. Ніяк інакше. До слова, минув майже місяць, а оплату я так і не отримав. До поліції якось соромно йти, хоча, мабуть, варто було б.
