Про одруження я мріяла мало не із п’ятого класу. Мені так подобалось в мультиках дивитись на принцес, які виходять заміж, а потім так щасливо живуть зі своїм чоловіком. Так, мені здавалось що насправді в цьому і полягає справжнє жіноче щастя! Довга фата, велике та пишне весілля, де всі вітають подружню пару, бажають їм здоров’я, процвітання та багато діточок, як на небі зірочок. Та реальність не така, як казочки. Геть.
З моїм колишнім чоловіком ми одружились після майже восьми років відносин. Так, у нас були злети та падіння, бувало таке, що ми розбігались на місяць або два, потім починали сильно сумувати одне за одним, та знову ставали парою. Звісно, це були ті самі емоційні гойдалки, про які зараз всі так жваво розмовляють, мабуть, тому, у нас і з’явилась залежність одне від одного. Зараз гадаю, цей стало причиною того, що врешті, в купі сварок та непорозумінь, ми вирішили, що шлюб та діти розв’язувати наші проблеми, згладить гострі вугли. Та де там. Все стало тільки гірше.
Вісім років простих відносин чомусь не додали нам розуму, а навпаки забрали його. Очевидні речі, про які нас всі навколо постійно говорили ми сприймали як гостру критику та особисто я думала, що нам просто заздрять. Немає у світі щирих людей, всі тільки й хочуть, що розбити твоє щастя, щоб ми його не мали, як і вони. Та насправді нам хотіли допомогти.
Коли ми сказали батькам про одруження, то почули тільки глибокий видих. Всі розуміли, чим це закінчиться. Те саме сталось, коли ми повідомили всіх про нашу вагітність будучи при цьому посвареними в пух та прах. Перша дитина далась мені над важко. Чоловік постійно пропадав на роботі. Коли не на роботі, то був в барі із друзями або в гаражі крутив свою машину. В цілому просто шукав причину, аби втекти з дому. Коли приходив, їв, мився та лягав спати. НУ, або ще варіант грав в ігри на комп’ютері Оце так життя. Мене накрила спершу післяпологова депресія. Мені е хотілось нічого та нікого. З дитиною я грала через силу. Годувала, та взагалі була поряд через силу. А на кого було її ще лишити? Приблизно в такому самому дусі в мене минули наступні два роки. На секундочку ми з чоловіком були близько раз на місяць, а то й менше. Але нас обох то влаштовувало. Коли малюку виповнилось два роки, я дізналась. Що вагітна другою дитиною. І тут почалось найцікавіше. Чоловіка ніби поміняли. Він почав кричати, психувати. Додому приходив частіше, та я молила, аби він й далі сидів в тому гаражі. Істерики та інколи й не тільки, не дивлячись на мою вагітність, повторювались кожного дня.
-Ти що, думаєш, що я вас трьох забезпечувати буду?! Ти через рік мала на роботу вийти, а тепер що?! Мені й далі спину гнути, аби ви жерли та спали моїм коштом?!
–Любий, що ти таке кажеш? Ми ж родина… Я ж не сама так захотіла та й завагітніла, тут твоя участь була. Не роби із себе дурника.
-Дурника? Ти з мене давно його зробила, коли ми ще одружились, а тепер присмокталась як п’явка, що не відчепишся! Куди нам друга дитина, коли ми з першою не впораємось повноцінно!
–А що я можу зробити? Тобі треба було про це раніше думати.
-Справді? А коли мені для себе жити?!
Після цієї сварки, наступного дня чоловік подав на розлучення. В мене були дивні відчуття. Десять років життя пішли коту під хвіст. Проте з іншого я розуміла, що тепер в дому буде тиша. Мене ні хто окрім діток не чіпатиме, я стану спокійнішою та не буду жахатись звуку ключа у дверях. Дивне розуміння щастя в мене тоді було. Проте це треба було пережити, щоб точно не жалкувати. Діток своїх я люблю, ми разом не пропадемо. Чоловік був як валіза без ручки та коліс. Й нести важко, та й викинути шкода.
Минуло десь пів року. Я була вже на сьомому місяці вагітності. Вагітності, якою я справді насолоджувалась. Одного дня гуляючи парком я зустріла свого однокласника, з яким колись зустрічалась. Він змужнів, виглядав чоловіком, у якого все було. Мені було справді радісно за нього.
-Слухай, ти зараз зайнята, можливо чаю вип’ємо разом, розповіси, як справи? Так багато часу минуло, я навіть скучив.
-О, так, давай. Я прогулююсь саме.
Ми так гарно поспілкувались. Я розповіла про події останнього року, проте так сильно в деталі не вдавалась. Вася розповів про свої. Він хоч й виглядав зі сторони привабливо, та переніс він не менше мого. Хоч тема й делікатна, та зізнався, що дружина кинула його через те, що він не може мати дітей. От, саме йшов із суду, забирав останні документи.
-Так, наші долі не можна назвати сильно радісними.
-Та чому ж ти так кажеш? Я насправді рада, що тепер маю дитину, очікую на другу. Як не крути, а цей досвід важливий. Тепер я не жалкую, що спробувала все ж таки все, що могла. Не моя в тому провина. З дітьми тепер самотужки справляюсь. Вдома тихо та спокійно, за виключенням біганини з іграшками.
-То ти справді щаслива.
–Мабуть, що так. Для щастя багато й не потрібно насправді.
За милою бесідою у нас швидко пройшов час. Вася побіг на роботу, взяв мій номер телефону, обіцяв якось е пригостити смаколиком. Що він і зробив наступного дня. Хоча чесно кажучи, на наступну зустріч я не розраховувала. Всі ж говорять, що давай якось ще зустрінемось, а потім зникають до тих пір, поки випадково не зустрінетесь десь в місті.
Я почувалась трішки недобре, тому запросила Васю додому. Він приніс великий смачний тортик, м’яку іграшку і мені квіти. Була трішки шокована. Так наші зустрічі проходили майже кожного дня. Виключеннями ставали тільки тяжкі дні, коли Вася просто не встигав після роботи. Непомітно я прикипіла до нього душею. Не кажучи вже про дитину. Там взагалі сталось ніби Вася був рідним татом. Проте говорити про свої почуття я не наважувалась, все ж таки я мала вже дитину від минулого шлюбу, та на підході ще одна була. Кому потрібна така жінка?
Минуло близько року. Вася все так само приходив до нас додому. Та вчора відносини між нами змінились. Він зізнався, що кохає мене. Я не втримала сльози. Мабуть, ще ніколи не почувалась такою щасливою. Життя звело мене зі справжньою долею, проте змусила добряче побачити в житті.
