Світлана була моєю найкращою подругою ще з дитинства. Ми жили по сусідству, ходили до одного класу й мали багато спільних інтересів. Ділилися своїми таємницями, обговорювали майбутнє. Коли настав час обирати виш, приймали рішення спільно, щоб й надалі бути разом.
Вступили до іншого міста, знайшли квартиру, орендували на двох. Нас зарахували в одну групу, радості не було меж. Здавалося, що наша дружба незгасна. На першому курсі більшість часу приділяли навчанню, часу на розваги та хлопців не залишалося. На другому році навчання, коли вже втягнулися, моли планувати час і для особистого.
У Свєти було багато залицяльників, дівчина вона красива, видна, тож не дивно, що хлопці біля неї так і крутилися. Я ж грала роль другої скрипки. Непримітної зовнішності, мовчазна, сором’язлива. Подруга завжди підбадьорювала мене, що на кожен товар знайдеться свій покупець.
Зустрічалася Світлана з багатьма, але це все було не серйозно. Дівчина зізналася, що закохалася в нашого одногрупника Олеся. Хлопець перевівся у наш заклад нещодавно й лише устатковувався. Свєта крутилася біля нього постійно, пропонуючи допомогу. Він ввічливо дякував, але увага Свєти йому не подобалася. Натомість Олесь постійно знаходив причину, щоб звернутися до мене. Світлана це помітила, вона зрозуміла, що молодого хлопця зацікавила саме я.
Коли ми були вдома, вечеряли, я зізналася подрузі, що Олесь запросив мене на побачення. Я відмовила, бо знала, що він їй подобається. Для мене наша дружба дорожча. Світлана сказала, що я мушу погодитися. Ми гарна пара й вона не матиме нічого проти, якщо ми почнемо зустрічатися. Тим більше, що у житті подруги з’явився гідний претендент Ігор.
МИ почали дружити та спілкуватися парами. Наші хлопці швидко знайшли спільну мову й потоваришували. На побачення ходили разом, інколи влаштовували посиденьки вдома. Після випускного і я, і Світала вийшли заміж з різницею в тиждень.
Обидві завагітніли практично одночасно. Навіть матерями ми стали в один місяць. У нас з Олесем народилася донечка Аліна, у Світлани з Ігорем син Дмитро. Ми навіть жартували, що можливо одного дня станемо сватами.
Доросле життя вносило свої корективи у нашу дружбу. Часу на зустрічі та посиденьки тепер було менше, але це не заважало підтримувати гарні стосунки. Я почала помічати, що в родині подруги не все гаразд. Не знала чи варто вмішуватися, адже це особисте, але ж Свєта мені не чужа.
Одного разу подруга зізналася, що вони з Ігорем думають про розлучення. Вона втомилася все тягнути на собі. Чоловік він хороший, гарно ставиться до неї, виховує сина так, як потрібно, але не може бути вправним господарем. Його влаштовують ті умови в яких вони живуть. Орендована квартира, старенький автомобіль, продукти по акції та відпочинок в селі на дачі. Світлана хотіла більшого, тому й змушувала чоловіка шукати кращу роботу, знайти додатковий підробіток чи зайнятися власною справою. Ігор не бачив у цьому потреби.
Я не знала, що порадити Світлані, адже у нашій родині все було навпаки. Мій Олесь завжди думав про майбутнє, він сумлінний та терплячий. Не побоявся взяти квартиру в іпотеку, яку до речі ми вже виплатили. Автомобіль нещодавно купили, знову ж таки Олесь заробив. З появою свого житла, грошей стало більше, тож ми кожного року літали за кордон. Подруга знала про те, як ми живемо й відверто заздрила. Я спершу не хотіла в це вірити, але з часом все більше переконувалася, що Світлана дивиться на мою сім’ю недобрим оком.
От і сьогодні, під час нашої зустрічі, я поділилася радісною новиною – ми збираємося полетіти в Туреччину на відпочинок. Свєта аж зубами заскреготіла: «А я розлучаюся. От думаю, що свого часу сама тобі щастя в руки віддала. Якби не відмовилася від Олеся, то жила б сьогодні твоїм життям. Власна квартира, дороге авто, поїздки за кордон, усі ці прикраси, косметика…Чому це все дісталося тобі? Ненавиджу!»
Вперше я почула, що насправді Світлана думає про мене й це було неприємно. Я не винна, що її життя з чоловіком не склалося, але спілкуватися надалі з такою «подругою» не буду.
