Людмила не любила слухати, коли її подруги скаржилися на своїх чоловіків. Вважала, що всі непорозуміння та сварки мають залишатися в сім’ї. Вона не вихваляється перед ними, що має бездоганного супутника, але і брудом його не обливає.
Загалом Люда задоволена своїм життям. Сергій працює на хорошій роботі, у них підростає дуже розумний та здібний син Микола й у домі панує лад. Але є в житті жінки один недолік, який постійно псує їй нерви та життя – свекруха.
З Ілоною Миронівною вони не знайшли спільної мови одразу. Ще до весілля свекруха відверто говорила, що не бажає своєму синові такої дружини й всіляко намагалася їх з Сергієм розлучити.
Врешті-решт перемогло кохання, а Ілоні Миронівні довелося змиритися з вибором сина. Все ж мати Сергія ніколи не втрачала можливості покритикувати свою невістку. У їхньому домі вона була частою гостею. Приходила в основному, щоб перевірити, як добре Люда справляється з хатніми справами й завжди знаходила за що посварити.
Борщ не смачний, посуд не виблискує, на полиці зібрався пил, який ніхто не прибирає. Чоловік схуд, а онук не повинен стільки часу проводити за комп’ютером. Ті дні, коли свекруха давала спокій та займалася своїми справами Людмила вважала святковими.
Наближався день народження Сергія. Люда влаштовувала з цього приводу святкування. Два дні дружина не відходила від плити. Наготувала багато смачних страв й покликала гостей. Звісно не минулося й без свекрухи та її витівок.
Завітала Ілона Миронівна на свято досить рано й не запитуючи дозволу стала нишпорити по каструлях та холодильнику. Вона перепробувала всі страви й тоді голосом експерта заявила:
–Людо, ти ж не збираєшся подавати своїм гостям це – гидливо запитала вона, показуючи на приготовані страви.
-Саме це я і подаватиму своїм гостям – ствердно відповіла я.
Схоже мої слова так і не долетіли до «хворої» голови цієї жінки. Вона мовчки стала біля плити й почала готувати щось своє. Я не хотіла псувати чоловікові свято, тому не заперечувала. Вирішила хай робить, що хоче, лиш би не заважала.
Коли зійшлися перші гості, ми стали накривати на стіл. Того вечора в адресу мого чоловіка пролунало багато приємних слів. Він мав би бути героєм цього свята, але всі лаври дісталися Ілоні Миронівні. Вона не забувалася вкладати свої 5 копійок і в черговий раз розповідати, як виховувала та няньчила синочка сама, без сторонньої допомоги. Це вона так хотіла «вкусити» мене за те, що мені з малим допомагала моя мати.
Решту вечора вона перевела в кулінарну шоу-програму. Просила гостей скуштувати спершу свої страви, потім мої, й визначитися, які їм смакують краще. Результат, звісно, був оголошений привселюдно:
–От бачиш, доню, таки твоя свекруха готує краще. Гостям до вподоби саме мої страви – гордовито промовила вона черговий тост.
Я не могла дочекатися закінчення цього вечора. Ця нестерпна жінка перетворила все на справжній фарс. Додому вона пішла задоволеною, а я не знала куди себе подіти від сорому. Сергій заспокоював та просив не звертати уваги на витівки його мами, бо вона все це робить не зі зла. Просто хоче навчити мене або підказати, як краще. І ще багато чого в цьому ж дусі.
Я й не чекала, що чоловік стане на мою сторону. Він завжди захищав свою матір й ніколи не бачив у її діях нічого поганого. Щоб не псувати собі життя, я вирішила забутися про той неприємний вечір і рухатися далі.
Минуло добрих чотири місяці, як свекруха до нас не заглядала. Я була невимовно рада таким несподіваним змінам. У нашого сина Миколки була запланована олімпіада, дитина хоч мала час нормально підготуватися без докорів бабусі.
У суботу вранці Сергій мав завести Миколу у навчальний заклад, де проводилися змагання. Коли я вранці прокинулася, то чоловіка у ліжку вже не було. Не виявивши його ні у ванній, ні на кухні зателефонувала. Як виявилося його мамі терміново потрібно було навідати свою давню подругу
-Людо, не хвилюйся це недовго. Зараз завезу маму й повернуся додому
–А твоя мама знає про олімпіаду Миколи? – сердитим голосом запитала я у чоловіка.
–Звісно знає. Бажала йому удачі.
Це була остання крапля мого терпіння. Ця стара відьма навмисне вирвала з дому Сергій, знаючи який цей день важливий для моєї дитини. Робилося це для того аби нас посварити. Цього разу вона перемогла. Я викликала таксі, поїхала з Миколою на змагання, а коли ми повернулися додому, зібрали свої речі й переїхали жити на квартиру до моїх батьків.
На дзвінки чоловіка я не відповідала, а коли подзвонила Ілона Миронівна висловила їй усе, що про неї думаю. Так і закінчився мій шлюб із маминим синочком.
