Олена Петрівна сипала курям їсти, коли відчула легке запаморочення. Жила вона одна, чоловіка давно не стало, а син з невісткою та онуками переїхали у місто. Надіятися на чиюсь допомогу не хотіла, тому вирішила просто перележати. Вночі очей не зімкнула, її стан погіршився. Як не хотіла, а довелося телефонувати до сина. Сашко підняв слухавку не одразу й навіть не привітавшись, нагримав на стареньку, чому телефонує так пізно.
-Знаю, сину, проте це важливо. Я нездужаю, з вечора погано себе почуваю. Може б ти міг завтра завезти мене у лікарню?
-Ти при своєму розумі! У мене робота, зустрічі з клієнтами. Автобусом доберешся.
Сашко кинув слухавку, а Олені Петрівні від того дзвінка лише погіршало. Пішла до сусідки виміряти тиск та одразу зателефонувала у швидку. Тієї ж ночі хвору помістили в лікарню на лікування. Вранці до старенької прийшла невістка, Аллочка. Мабуть, вона чула їхню розмову.
Алла пішла проконсультуватися з лікарем. Потім побігла в аптеку, купила всі необхідні ліки й довгий час сиділа поруч свекрухи, підбадьорюючи.
Коли настав день виписки, лікар строго заборонив пацієнтці займатися фізичною працею та перенапружуватися. Аллу попередив, щоб за мамою доглядали та слідкували за прийманням ліків.
Жінка привезла бабусю додому, онуки радісно зустріли Олену Петрівну, а от рідний син дивився з під лоба. Перш ніж він встигнув бовтнути якусь дурницю, Алла пояснила:
-Сашко, мамі потрібен нагляд. Вона ще не зовсім зміцніла, тож деякий час поживе у нас.
-Нам ще тільки однієї людини у квартирі бракувало і так живемо на кучі! Невже мама не може відновлюватися в себе в селі.
Олена Петрівна не знала куди подітися від сорому. Не очікувала, що син не знайде для неї місця у своєму помешканні. Добре, що невістка совісна, не дозволила відправити маму в порожній будинок. Подружжя посварилося, Сашко пішов кудись голосно гримнувши дверима.
Ввечері повернувся, на порозі побачив валізи й квиток на автобус.
-На котру годину маму потрібно вивезти на вокзал? – запитав у дружини.
-А мама нікуди й не збирається – це все твоє. Поїдеш трішки в селі поживеш, господарством займешся. Коли порозумнішаєш, можеш повернутися.
Сашко не очікував такого повороту подій, але знав, якщо дружина щось вирішила – її не перепреш. Мовчки взяв валізу, квиток й поїхав на вокзал. Тим часом Алла та Олена Петрівна ліпили вареники й згадували веселі моменти життя.
