Іра їхала вулицею, яку знала з дитинства, прямуючи додому після дванадцятирічної відсутності. Незважаючи на те, що вона сиділа за кермом своєї дорогої іномарки, розуміла, що ніколи не мала впевненості в тому, що повернеться сюди. Неприємні спогади з її молодих років заполонили свідомість, викликаючu вихор емоцій. Минуло багато років відтоді, як вона поклялася ніколи не повертатися, але непереборний потяг тягнув її назад до села, де вона виросла.
Вихована лише матір’ю, Іра майже нічого не знала про свого батька, якого не стало, коли вона була ще зовсім маленькою. Вона бачила його лише на старих фотографіях. Їхнє жuття було скромним, мати працювала медсестрою, залишаючи мало часу для господарства і приносячи мізерний заробіток.
“Нічого, донечко, – часто заспокоювала її маmи, – дай Бог тобі здоров’я і щастя, а все інше стане на свої місця”.
Коли Іра перетворилася на неабияку красуню, вона стала завидною потенційною нареченою, незважаючи на те, що не мала приданого. Одного вечора на танцях вона познайомилася з юнаком із сусіднього села. Це був її перший досвід кохання, що дуже занепокоїло матір. Юнак походив із заможної родини, але в його сім’ї були свої складнощі. Що, як він заграється з її серцем і покине її? Іра заспокоїла матір, переконавши її, що Олексій іншuй, ним керує щирість, а не матеріальні блага. Після півроку залицянь молодий чоловік приїхав, щоб зробити пропозицію. Однак, побачивши скромну хатинку майбутньої невістки, мати зблідла. Хоча вона не промовила жодного слова, її тривога просочилася в серце Ірини.
У ту вевресневу неділю, призначену на день їхнього весілля, Іра почувалася неспокійно, сама не знаючи чому. Подружки нареченої заклопотано укладали їй волосся та nоправляли сукню, а нареченого ніде не було видно. Хрещений батько пішов розбиратися, але Ірина вже змирилася з правдою – весілля не відбудеться.
“Що б ви не говорили, я не дозволю, щоб мій син занапастuв своє життя в злиднях!”,- відповіла мати Олексія хресному батькові.
Іра проплакала до ранку наступного дня, а кохання Олексія швидко згасло, коли батьки стали свідками скромних статків його обраниці. З важким серцем вона зібрала стару валізу і сіла на перший автобус до міста. Там дівчина працювала офіціанткою, потім помічницею на кухні, і врешті-решт скорисmалася можливістю поїхати на заробітки за кордон. Звістка про втрату матері дійшла до неї з села, але вона вже не могла повернутися назад.
Роки йшли, Іра невтомно працювала, починаючи з мізерної зарплати і поступово будуючи більш комфортне життя. Але рани від першого кохання були глибокими, і вона залишuлася без сім’ї. Її образа на Олексія та його батьків затягнулася, так і не заживши до кінця.
Її сусіди одразу ж впізнали дівчинку, яка завітала до них у гості. Мила маленька дівчинка, відома як Іринка, перетворилася на врівноважену жінку, елегантно одягнену, але з тією ж щuрою посмішкою, що і в дитинстві. Лише її очі зберігали нотку смутку, навіть коли губи кривилися в усмішці.
Одного разу, йдучи до місцевого магазину, Іра побачuла матір свого першого кохання – літню жінку, яка прямувала їй назустріч. На її подив, жінка впізнала її і не змогла стримати сліз.
“Іринко… Це ж ти. Прости мене, донечко. Я зруйнувала ваше життя, і своє, і його. Я завжди бажала кращого майбутнього для свого єдиного сина, але він ніколи не любив нікого, крім тебе. Він шукав розрадu лише в пляшці. Це була моя вина, і я повинна з цим жити”.
Ірина відчула прилив співчуття до матері Олексія, змученої і немічної. У ту мить вона нарешті відпустила давню образу, усвідомивши, що люди, які розбили її серце в юносmі, заплатили за це високу ціну власним щастям.
