В університеті, де я навчаюся є програма обміну студентами. Мені завжди було цікаво дізнатися, яке воно, життя за кордоном. Судячи з американських фільмів, там класно.
Цілий семестр я працював не покладаючи рук, щоб стати найкращим на курсі. Зі мною змагалося багато здібних студентів. Коли настав той самий день «ікс» мене аж трусило від хвилювання. Ще більшим шоком стало повідомлення куратора про те, що мене обрали для обміну.
Я стрибав від щастя й приймав вітання від своїх друзів. Через тиждень я уже сидів у літаку в очікуванні прекрасних місяців навчання. До себе мене прихистила сім’я Спенсерів. У них був син такого ж віку, що і я. Джон мені сподобався, такий же веселий любитель пригод. Ми швидко знайшли спільну мову та подружилися.
Після мого повернення додому наше спілкування не припинялося. Ми кожного дня листувалися й одного разу мій американський друг зізнався, що хоче до мене в гості. Звісно, я зрадів й з нетерпінням чекав на його візит. Домовилися зустрітися на новорічні свята. Така казкова атмосфера не залишить байдужим нікого.
Джон із захопленням роздивлявся усі цікаві місця. Дивувався з нашої їжі й не міг звикнути до іншого планування будинків. Коли ми вдосталь находилися й відвідали практично усі визначні місця, Джон зізнався, що прилетів не просто так. Виявляється, на сайті знайомств він почав листуватися із дівчиною з України, саме з мого міста.
Вона настільки запала йому в душу, що хлопець без зайвих вагань вирішив зустрітися з нею особисто. Про свій приїзд Марині, так її звали, не говорив. Хай буде сюрприз. Єдине, що дивувало в цій історії, він жодного разу не бачив, як вона виглядає. На аватарці у мережі стояло фото квітів, а коли вони спілкувалися по відео, вона не відкривала обличчя. Ця її загадковість ще більше причарувала бідолагу.
Ну що ж завдання у нас виникало не з легких. Ми повинні знайти дівчину у великому місті, абсолютно не маючи уявлення, як вона виглядає й у якому районі мешкає. Я почав розпитувати у друга, що ще йому відомо про цю загадкову незнайомку. Тоді він і пригадав, що працює вона у квітковому магазині. Так у нас з’явився шанс, адже квіткових магазинів тут небагато.
Знайшли ми Марину з третьої спроби. Джон, уявлення не маю як він це зробив, упізнав її, коли побачив. Він був 100% переконаний, що це вона й навіть не розглядав інших варіантів. Я пішов у розвідку. Попросив зібрати букет для красивої дівчини, яка мені дуже дорога. На бейджику я помітив, що дівчину дійсно звали Марина. З букетом я вийшов до Джона й підтвердив, що це таки Марина. Він забрав у мене квіти й побіг до магазину.
Я споглядав за ними через вітрину. Ось мій красивий товариш з величезним букетом заходить всередину. Марина одразу підіймає свій погляд і впізнає хлопця. Вона кидається йому в обійми, а далі вони цілуються. Безумовно, я споглядав за миттю, коли між двома людьми твориться кохання.
Через два роки після цього знайомства вони одружилися. Я був свідком, а з часом стану і хрещеним батьком. До речі, стосовно фото. Дівчина навмисне не викладала його, бо хотіла зацікавити Джона саме своїм внутрішнім світом, а не зовнішністю. Її план спрацював.
