Ми з Мариною зустрічалися не часто та коли вже випадала така нагода наші посиденьки могли затягнутися надовго. Знайомі ще з коледжу ми продовжили дружити й після випускного. Зазвичай збиралися у суботу. Вихідний день, роботи як такої немає, чому б не розслабитися.
У нас було наше улюблене місце – невеличкий затишний ресторан зі смачним меню та вишуканим вином. Я трішки запізнювалася, не хотіла, щоб подруга сердилася на мене, тому пришвидшила ходу. Біля дверей ресторану зіштовхнулася з досить привабливим чоловіком.
-Пробачте, я вас не помітила.
-Потрібно сказати своєму тренеру, що він погано виконує свою роботу. Наче й не маленький, а такі гарні дівчата мене не помічають.
Нічого не сказавши, я посміхнулася й дозволила незнайомцю відкрити перед собою двері. Марина споглядала за цією картиною й не могла дочекатися, коли я дійду до нашого столика:
-Значить я тут нуджуся, а ти з таким красенем фліртуєш?
-Ніякого флірту, звичайна ввічливість.
Ми почали розмовляти про життя, роботу, нові покупки та плани на наступний тиждень. Зрідка я відривалася від розмови, щоб поглядом знайти того чоловіка. Він сидів біля барної стійки, спиною до нас й ніби відчував, коли я на нього витріщалася. Не встигала я відвести опустити голову, як наші погляди зустрічалися.
-Ти досі голодна? – запитала мене Марина.
-Ні, я наїлася. Дякую.
-Тоді чого ти дивишся на того красунчика так, ніби хочеш його з’їсти?
Марина розсміялася, а я зніяковіла. Ніби вже й доросла, а поводжу себе, як 16-річна. Нашу розмову перебив офіціант.
-Леді, це вам комплімент від он того чоловіка.
Мені не потрібно було дивитися на кого саме показує офіціант, я й так знала, хто зробив нам цей презент. Марина спокусливо помахала моєму незнайомцеві, запрошуючи приєднатися до нашої компанії. Через мить кількість персон за нашим столиком збільшилася.
Артур, так він відрекомендувався, був дуже галантним та вихованим. Крім цього мав відмінне почуття гумору. У мене аж щелепа боліла від постійного сміху. Про себе він розповів небагато, а мені хотілося довідатися про нього все. Я й не помітила, як вечір підбіг до кінця й потрібно було повертатися додому. Артур запропонував нас підвезти.
Марина подякувала за пропозицію, але відмовилася, бо не планувала закінчувати на цьому свій вечір. Ми з Артуром поїхали вдвох. Дорогою чоловік розповідав мені історії зі свого студентського життя, а я мала можливість досхочу на нього надивитися.
Шкода, що їхали ми недовго. Біля під’їзду Артур допоміг мені вилізти з машини та попросив залишити свій номер телефону. Я вже розвернулася, щоб піти, та він так швидко та вправно зупинив мене, щоб залишити на вустах ніжний та невимушений поцілунок.
У квартиру я зайшла на ватних ногах та з посмішкою на обличчі. Не встигла навіть увімкнути світло, як Артур прислав повідомлення: «Сподіваюся, що мій сон буде таким же солодким, як і наш поцілунок». Замріяна та окрилена новим почуттям я пішла спати.
Вранці роздався телефонний дзвінок. На екрані телефону висвітлився номер мого нового знайомого. Я з радістю підняла слухавку в очікування почути мелодійний голос Артура, але зі мною говорила жіночка:
-Не соромно тобі, лярво, чоловіка з родини забирати? Я сиджу вдома з двома малими дітьми на руках, поки ви розважаєтеся й пересилаєте один одному такі милі повідомлення!
Не знаю, що ще цікаве я могла б почути від цієї жінки, якби не завершила нашу розмову. Мій прекрасний незнайомець виявився звичайним ошуканцем. Його номер я заблокувала й вирішила більше не бути такою наївною.
