Я пам’ятаю день, коли наше життя зробило несподіваний поворот. Був прохолодний осінній вечір, і ми з сестрою Уляною сиділи в тьмяно освітленій вітальні, чекаючи на приїзд батьків. Але вонu так і не прийшли. Тієї ночі ми дізналися, що вони потрапили в трагічну аварію, яка забрала їх від нас назавжди.
Посеред нашої скорботи і розгубленості наш дідусь, кволий, але добросердий чоловік, взяв над нами опіку. Його очі, колись повні радості, були затьмарені втратою сина та невістки, а бадьорий дух потьмянів під тягарем власної боротьби за здоров’я. Ми всіляко намагався підтримати його. Робив усе можливе, щоб підтримати старенького, але тягар був важким, а наші мізерні заощадження швидко вичерпувалися.
У нас не було іншого вибору, окрім як продати скромну квартиру нашого дідуся, місце, яке зберігало незліченні спогади про нашу сім’ю. З важким серцем ми спакували свої речі і переїхали до тісної квартири,яка колись належала нашим покійним батькам. Це було суворе нагадування про порожнечу, яка тепер поглинала наше життя.
Я взяв на себе відповідальність піклуватися про нашого дідуся та Уляну, відчуваючи вагу труднощів на своїх юних плечах. Я розривався між школою, роботою і домашніми справами, намагаючись звести кінці з кінцями, але при цьому бути поруч з ними. Це був складний шлях, але я ніколи не скаржилася, бо вони bули моєю сім’єю, і їхнє благополуччя означало для мене все.
Дні перетворювалися на місяці, а здоров’я нашого дідуся неухильно погіршувалося. А потім сталося неминуче. Він зробив останній подих, залишивши нас сиротами і самотніми в цьому величезному світі. Горе, що послідувало за цим, було задушливим, але не було часу зупинятися в нашій скорботі. Виживання стало єдиною метою.
З моєю обмеженою кваліфікацією знайти роботу було нелегким завданням. Але я наполегливо працював, беручись за випадкові підробітки, яких ледве вистачало на покриття наших базових потреб. Тим часом Уляна, яка колись була моєю невинною і безтурботною сестрою, зв’язалась з поганою компанією.Мій час був зайнятий роботою і турботою про нашу сім’ю, і я, на жаль, не помітив ознак, поки не стало занадто пізно.
Уляна, щойно їй виповниось 18 років, заявила що вона незалежна, здатна приймати власні рішення. І ,хоча, вона дистанціювалася від нікчемних друзів, які колись її оточували, але її nоведінка набула дивного повороту. Саме тоді я дізнався, що вона приєдналася до якоїсь секти, яка використовувала її вразливість і маніпулювала її довірою.
Відчайдушно потребуючи грошей для підтримки діяльності секти, Уляна почала виносити з нашого будинку цінні речі, продавати їх і вкладати виручені кошти у їх підступну справу. Мені було боляче бачити, як вона віддаляється від мене, поглинута цією зловісною групою. Я намагався напоумити її, залучити до діалогу, але мої спроbи наштовхнулися на холодний опір. Вона замкнулася в собі, відгородившись від брата, який піклувався про неї протягом усього нашого бурхливого життя.
Настав день, коли Уляна зажадала свою частку квартири. Місце, яке стало для нас мізерним притулком, раптом перетворилося на поле битви. Я розумів її прагнення до незалежносmі, бажання контролювати своє життя, але гірка правда полягала в тому, що у мене не було коштів, щоб забезпечити їй грошову частку.
Мене охопив жаль, коли я озирнувся на рішення продати квартиру нашого дідуся. На той час це здавалося єдиним життєздатним рішенням для нашого скрутного фінансового становища. У нас не було іншого вибору. Вага цього вчинку тепер сильно тиснула на мене, підживлюючи мої докори сумління і почуття провини.
Я не можу збагнути, чому Уляна, яку я так довго захищав і дбав про неї, вирішила відмовитися від рідного брата заради незнайомців, які лише прагнуть її експлуатувати.
