Я живу в однокімнатній квартирі на другому поверсі. Наді мною не надто добрі сусіди. Родина неблагополучна, часто влаштовує в себе масові гуляння та пиятику. Я неодноразово викликала поліцію та представників соціальної служби. Їхньої дитини шкода, яка вимушена дивитися на все те «весілля».
Добре, що більшість свого часу проводжу на роботі. Додому повертаюся пізно, коли вечірка закінчується й усі сплять без задніх ніг. Дорогою додому я підгодовую бездомного пса, що живе в нашому під’їзді.
Мухтар, так я його називаю, дуже розумний та кмітливий собака. Він радо мене зустрічає й завжди виляє хвостом при зустрічі. Останні два дні Мухтар не підіймається зі свого місця. Постійно лежить, не вибігає мене зустрічати. Навіть корм, який я йому залишила, був не з’їдений. Я стала хвилюватися за здоров’я собаки й підійшла перевірити чи з ним усе добре.
Коли я присіла біля нього, пес піднявся зі свого місця й показав мені малу дитину. Весь цей час він зігрівав дитину моїх неблагополучних сусідів. Схоже ті допилися до такої ручки, що навіть не помітили відсутності малого.
Я викликала швидку та поліцію. Хлопчика забрали в лікарню, його здоров’ю нічого не загрожувало. Та доведеться залишити дитину для покращення загального самопочуття. Він надто худий та має затримку в розвитку. Батьків цієї нещасної дитини забрали в поліцію, їм загрожує ув’язнення. Батьківських прав вони позбудуться.
Мухтар став справжнім героєм. Про цю історію дізналися усі мешканці міста. Знайшлася небайдужа сім’я, яка вирішила забрати собаку собі. Я неодмінно проконтролюю, щоб ця людяна тварина потрапила в добрі руки.
