Надворі дощило. Вечір непомітно лягав на місто. Я поспішав повернутися додому, потрібно було встигнути на маршрутку. До автобусної зупинки залишалося кілька кроків, але мою увагу привернула дівчина, яка слізно благала когось повернутися. Я звернув на дитячий майданчик, де побачив незнайомку.
-Допомога потрібна?
-О, дякувати богу, що ви вирішили допомогти. Я намагаюся впіймати кошеня. Воно бездомне, уже декілька днів спить на холоді. Та до рук йти не хоче.
-То ви рятівниця для всіх бездомних? Власне, я теж не маю дому, візьмете і мене до себе?
Дівчина поглянула на мене й засміялася.
-Такий собі підкат. Та якщо ви допоможете впіймати кошеня, обіцяю піти з вами на побачення.
Вдвох ми прийнялися гасати за тим малим бешкетником. Було слизько, розпочалася справжня злива. На майданчику, вкритим піском, важко було встояти. Моя прекрасна незнайомка послизнулася я хотів її підхопити, але теж не втримався, ми обоє звалилися в брудну калюжу. Наступної миті до нас підбігло кошеня. Втрьох ми піднялися на ноги й з усієї сили розреготалися.
-Якби я знав, що для того, щоб його упіймати потрібно впасти, зробив би це одразу.
–Тоді б ми не провели такий прекрасний вечір разом – жартома відповіла дівчина.
-Свою обіцянку я виконав, кошеня у ваших надійних руках. Тож можемо перейти до виконання ваших обіцянок. Пропоную перше побачення провести в мене вдома. Приймемо душ та приготуємо смачну вечерю. Для нашого спільного друга у мене є свіже молоко.
Додому ми відправилися усі разом. З того прекрасного дощового вечора у мене з’явився хатній улюбленець та найкраща дівчина у світі.
