Алла була хорошою дочкою. Постійно допомагала матері із хатніми справами, допомагала дивитися за молодшою сестрою. В школі кругла відмінниця, вчителі її в приклад ставлять. Батьки пишаються. Жодного разу ніхто на неї не крикнув, не насварив. Не було за що, адже з дитинства дівчинка слухняна й відповідальна.
Чого не скажеш про меншу – Світлану. Дівчинка дала батькам зрозуміти, що означає мати дитину. «Де не посій – там вродить» – постійно повторювала мати, коли Свєта робила якусь шкоду. І хай ненавмисне, але ні, це дитятко точно знало, як дошкулити іншим.
Перепадало на горіхи й Аллі. Світлана постійно хотіла відібрати у сестри все найкраще. Якщо бачила, що старша грається лялькою, одразу видирала. Якщо мама купувала Аллі нове платтячко чи черевики, Світлана влаштовувала істерику, що хоче такі ж. Навіть останній кусень хліба, відібраний у сестри, здавався Свєті в рази смачнішим.
У підлітковому віці дівчата сварилися ще більше. То вони косметику не поділять, то шарфик. Були й серйозніші образи. Світлана відбирала в Алли не тільки речі, а й друзів. Як їй то вдавалося, ніхто не розумів. Та хіба ж то друзів, що з такою легкістю від тебе відмовляються?
Найгірше сталося на випускному вечорі Алли. Батьки купили старшій доньці надзвичайно красиве плаття. Світлана, коли побачила, і собі таке ж захотіла. Вперше мама заперечила молодшій дочці й заявила: «Це святковий вечір твоєї сестри й ти не посмієш його зіпсувати. А якщо надумаєш утнути якусь дурницю – сильно пошкодуєш».
Світлана запам’ятала слова матері дуже добре. Вони гидливим шрамом відбилися на її серці. Раніше вона такого не робила і все через цю кляту Аллу. Молодша сестра не змогла змовчати, тому коли їхня родина підійшла привітати дівчину із випускним, Світлана прошепотіла сестрі: «Колись я заберу у тебе найдорожче й мама тобі не допоможе».
Після того як Алла переїхала жити до міста ворожнеча між сестрами припинилася. Світлана змінилася, стала спокійнішою та розсудливішою. Вона не хотіла зізнаватися, але їй сильно не вистачало старшої сестри. Дівчина сумувала. Спершу не наважувалася, але все ж таки вирішила зателефонувати до Алли. Дівчата розмовляли дуже довго, Світлана була рада, що сестра не пам’ятала тих страшних слів. Їхні стосунки покращилися, нарешті дівчата поріднилися. Тож і батькам тепер спокійніше.
Згодом і Світлана вилетіла із батьківського гнізда. Поїхала до міста, але навчатися не захотіла. Закінчила курси манікюру й влаштувалася у салон на роботу. Сестри частенько зустрічалися й говорили про життя. Та останнім часом Алла все частіше знаходила відмовки й не приходила на зустріч. Причина очевидна – у неї з’явився хлопець.
Одного разу Свєта не витримала й прямо запитала у сестри:
-І коли ти думаєш нас познайомити?
-Як ти знаєш? Я ще нікому не розповідала про Микиту.
-Сестро, я знаю тебе з дитинства, не важко здогадатися, чому ти така заклопотана. Чи може хвилюєшся, що відіб’ю?
-Звісно, що ні, що за дурниці. Сьогодні ж і приходь до нас в гості.
Алла накрила на стіл. Зателефонувала до Микити на роботу й попередила, що ввечері у них гості. Хлопець прийшов додому не з порожніми руками. Купив вина та шоколадний торт. Світлана, коли його побачила аж розквітла. Микита теж надто часто поглядав у її сторону. Аллі стало незручно, як грім серед ясного неба, вона пригадала слова Світлани «Колись я заберу у тебе найдорожче й мама тобі не допоможе». Дівчина відігнала від себе погані думки й продовжувала поводити себе, як радісна господиня.
Коли Іван вийшов до іншої кімнати відповісти на телефонний дзвінок, Світлана звернулася до Алли:
-Тепер я розумію, чому ти приховувала від мене такий скарб. Сестро, тобі неабияк пощастило і я щиро радію твоєму щастю. Забудьмо старі погрозі, я не збираюся його у тебе відбивати. Ти для мене дорожча від усіх хлопців землі.
Сестри обійнялися. Аллі стало спокійніше, нарешті вона отримала сестру, якої заслуговувала.
