Андрій зателефонував мені з роботи і стурбованим голосом наказав якомога швидше зібрати йому валізу. Я подумала, що його вкотре за цей місяць відправляють у відрядження. Та прохання Андрія покласти лише літні речі здалося мені дивним.
Через годину чоловік був уже вдома. Тоді й поставив перед фактом: він їде на відпочинок до Єгипту. Путівка гаряча, виїзд через годину, тому він поспішає й немає часу на довгі прощання.
–Тобто ти летиш у теплі краї без нас з донькою? – здивовано запитала я.
-Звісно! Ну що то буде за відпочинок з малою дитиною? А ти ж не залишиш Софію саму. Ніяка нормальна мати не покине своєї дитини на когось чужого. – спокійно відказав мені Андрій.
-Значить я, як мама, не можу залишити дитину, а ти, як тато, запросто?
-Моє діло заробляти гроші й забезпечувати дитину матеріально. На тобі решта роботи. І взагалі тобі гріх скаржитися, ти цілими днями те і робиш, що відпочиваєш, поки я гарцюю на роботі. Я заслужив на цей відпочинок і їду без вас.
Чоловіка не було вдома цілих три тижні. Він кожного дня надсилав мені фото звіти свого заслуженого відпочинку. Я в той час займалася «нічим»: готувала їсти, прибирала квартиру, відвозила й забирала дитину зі школи, навідувала його старих батьків, бо сину немає діла до них.
Повернувся Андрій відпочивший, загорілий в гарному настрої. Цілими днями те і робив, що розповідав про свої пригоди. Про наші справи навіть не запитував. Я терпляче вислуховувала його розповіді, а потім піднесла йому «подарунок» у вигляді моїх звичайних буднів домогосподарки. Попередила, що їду в гості до своєї сестри. Їй потрібна моя допомога. Коли повернуся сказати не можу, а він хай ще вдома відпочине без мене.
Сподіваюся, що після цього експерименту Андрій поважатиме мою працю й більше ніколи не казатиме, що я нічого не роблю.
