Коли я повідомила батькам про свій намір одружитися в 16 років, вони категорично були проти. Мого хлопця Віталія ні батько, ні мама не сприймали серйозно. Казали, що в нього вітер в голові гуляє, ну яка з нас сім’я. Ми сильно посварилися й того вечора я пішла з дому. Віталій на той час був студентом й жив на орендованій квартирі, які оплачували його батьки. Я думала, що ми справимося без сторонньої допомоги, адже для справжнього кохання немає перешкод.
Мій благовірний здимів, коли почув про вагітність. Хоча не так, він вигнав мене з немовлям під серцем, заявивши, що не готовий бути батьком. Повертатися додому було соромно. Як дивитися у вічі рідним та ще й принести в пелені байстрюка. Добре, що від бабусі мені дісталася хатинка в селі. Туди й поїхала.
Жила, як могла, добре, що сусіди добрі люди. Вони допомогли мені засадити город, навести лад в домі й навіть влаштували на роботу на місцеву ферму. Я працювала до 7 місяця вагітності, потім пішла у декрет. Деякі заощадження відклала на перший час. Після народження доньки було важко справлятися з усім самостійно. Та в мене не було часу жаліти себе. Повернулася на роботу, за Оленкою приглядала сусідка бабуся Килина.
Активно почала шукати чоловіка. Не так для себе, як для того, щоб дочка не росла без батька. В мене були залицяльники, але в основному вже одружені. Або якщо й був хто молодий, то не хотів брати мене з дитиною. Оленка тим часом росла справжньою красунею. Усі довкола дивувалися її вроді. Чим старшою ставала, тим більше уваги привертала до себе. У 16 років, ніби повторюючи мою долю, заявила, що збирається одружитися. Я не хотіла, щоб вона втекла чи не відчувала підтримки, тому не заважала.
Олена розписалася з місцевим парубком Іваном. Вони жили біля його батьків. Тим часом і в моє життя прийшло кохання. Степан працював на молоковозі, кожного ранку забирав на фермі молоко. Ми багато спілкувалися, поки він не зізнався, що закохався. Прийняла чоловіка до себе. Жили ми добре, разом хазяйнували, але тільки Степан почув про мою вагітність – втік. Знову я залишилася самотньою матір’ю-одиначкою.
Життя Олени теж не склалося. Іван зловживав спиртним, почав підіймати на неї руку, а дочка не стала терпіти. Зібрала речі й повернулася додому. Звісно, я її підтримала. Після розлучення Олена сама стала заглядати у чарку й кожного вечора тікала з дому до своєї компанії. Я дивилася на наше життя й не вірила, що стільки бід може випасти на долю однієї людини. Сподіваюся, що молодша дочка стане щасливою.
