Мій батько колишній во _єнний. Тож не дивно, що все дитинство мене виховували в строгості та за чітким планом. Інколи хотілося просто притулитися до тата, відчути його тепло та підтримку, проте це б показувало мою слабкість, а для папи не було нічого гіршого. Певною мірою я вдячна йому за такий підхід до виховання. Ніхто зі мною не сюсюкався, я чітко знала, чого повинна досягти. Мала план й впевнено йшла до його реалізації.
У школі навчалася на відмінно. Вчителі хвалили не лише мої навчальні здібності, а й зразкову поведінку. Коли батько приходив додому зі шкільних зборів, заходив у мою кімнату й казав: «Сьогодні мені не довелося за тебе червоніти. Нехай так буде і надалі». З його вуст – це звучало як своєрідна похвала.
Мама у наші відносини не втручалася. Вона взагалі мало до чого мала діло. Вважала, що чоловік в домі головний й має бути так, як він скаже. Своєї думки вона не мала, права голосу теж. Наші стосунки не можна було назвати близькими. Якщо інші дівчатка, мої однолітки, могли спокійно обговорити з мамами все, що їх турбувало, я зі своєю за цілий день могла навіть не розмовляти. Схоже її все влаштовувало.
З дитинства єдине чого навчала мене ненька – я повинна вдало вийти заміж в усьому слухатися чоловіка. Вона навіть не припускала думки про те, що жінка може сама про себе подбати та забезпечити. Хоч я й удавала, що уважно її слухаю та з усім погоджуюся, насправді для себе уже уявляла геть інше життя.
Поведінка батьків змінилася, коли у мене народилася молодша сестра. Не знаю з чим пов’язані такі метаморфози, але Олену виховували геть інакше. Батько з рук її не спускав, постійно колихав, ніжно називав «донею». Мама ніби розцвіла, бігала біля сестри на задніх лапках, стараючись в усьому догодити. Про моє існування забулися. Згадували лише тоді, коли потрібна була допомога.
Звичайно мені було образливо усе це бачити. Чому я не отримувала від них того ж, коли народилася. Не розуміючи, чим Олена краща від мене, я продовжувала жити в цьому домі, де для мене не було місця.
Коли сестра пішла до школи, ніхто не переймався її оцінками. Вона часто прогулювала уроки, батьків викликали до школи, ставили питання про її виключення. Вона жодного разу не була за це покарана. Навпаки, її захищали, а батько в усьому звинувачував вчителів.
З 12 років Олена почала затримуватися після уроків. Додому поверталася пізно, казала, що займалася з подругою, а насправді зависала зі своїми новими друзями. Компанія не з найкращих, скажу я вам. Та їй і це сходило з рук.
Стосовно мене, то нарешті я здобула освіту. Вивчилася на маркетолога, хоча батьки вважали це поганим вибором. Влаштувалася на роботу, почала створювати свої перші проєкти. Через пів року змогла заробити достатньо, щоб з’їхати жити окремо. Тато не міг повірити, що я так багато заробляю, але факти говорили самі за себе. У свої 28 років я придбала власну квартиру, їздила на своєму автомобілі й відкрила рахунок у банку.
Відколи розпочала самостійне доросле життя, з рідними фактично не зустрічалася. Я не бачила сенсу в цих зустрічах, адже на них мова постійно йшла про Олену та її заслуги. Не хочу нікого образити, але ніяких заслуг у сестри не було. Хіба що вона зуміла закінчити школу й отримати диплом про середню освіту. До університету вступити не змогла, працювала касиром у супермаркеті. У 17 років заявила, що виходить заміж. Мабуть, саме цією заслугою пишалися батьки.
Я отримала запрошення на весілля. Хоч йти туди не було ніякого бажання, але все ж пересилила себе й надіслала відповідь, що буду. Батьки попросили приїхати до них напередодні урочистості. Наша сім’я знову зібралася разом за довгий час. Наречений Олени теж був присутній.
Ми чемно розмовляли, така собі світська бесіда, поки мама не перейшла на особисте. Вона звернулася до мене:
-Ми знаємо, що ти гарно заробляєш, можна сказати живеш на широку ногу. Оскільки своєї сім’ї у тебе ще немає, думаємо, ти не відмовишся допомогти сестрі фінансово. Бюджет весілля трішки перевищив наш ліміт. Буде добре, якщо ти оплатиш частину витрат. Для тебе це копійки, а для усіх нас великі гроші.
-Бачу, мамо, ти добре знаєш про мої доходи, то може ти ще й знаєш, як важко мені дається кожна зароблена копійка? Чи може ви всі вважаєте, що мені гроші з неба падають?
-Не груби матері! Вона попросила, а я принижуватися не збираюся. Ти повинна допомогти сестрі й ти це зробиш. Ти нам винна, за те, що виховували тебе й дали гарну освіту.
-Не хочу тебе засмучувати, батьку, але вам я точно нічого не винна. Я вже давно доросла й не збираюся тебе слухати. Олені та її кавалеру щиро бажаю довгих щасливих років подружнього життя. Мабуть, для мене більше немає місця у цьому домі. Всього вам найкращого.
Після того вечора зі своєю родиною я більше не бачилася. Не знаю, як минуло свято, бо на весілля я так і не пішла. Схоже, усіх влаштовують наші нинішні стосунки.
