Цікаво, чи є у світі родини, де у батьків з дітьми ідеальні відносини? Ну нехай навіть не ідеальні, а міцно хороші? Всі ми інколи сваримось, зриваємось одне на одному. І в більшості випадків це дійсно відбувається в родині. Зірвешся на роботі – тебе оштрафують на зарплатню, понизять в посаді або й взагалі звільнять. На знайомих чи друзях – вважай, в тебе їх немає. Родина це єдине місце, де тебе підтримають та зрозуміють. Звісно, образа буде, проте від тебе не відвернуться, яку б гидоту ти додому не приніс. Особисто я пишаюсь своїми батьками, та сподіваюсь, що таких родин у світі багато. Батько з мамою все життя йшли за руку. Щоб не було, вони її не відпускали, а тільки сильніше зжимали, коли були якісь труднощі. Вважаю, це і дало такий результат.
Коли я одружився, намагався прищепити у своїй родині такі цінності. Коли дружина втратила роботу через скорочення на роботі, я міцно її обійняв, та сказав, що ми впораємось. Коли нам часто не вистачало моєї зарплатні на памперси дитині, дружина плакала вночі, щоб я не бачив. Але таке важко не помітити. Звісно, я засмучувався не менше неї, проте відразу шукав варіанти виходу із ситуації. Коли мене охоплювала депресія, ми мінялись ролями, та дружина підтримувала мене, заспокоювала. Разом ми знаходили відповіді.
Ми проживали на орендованій квартирі. Одного дня нам стало руба питання про переїзд. Господар квартири терміново продавав квартиру, бо мав покинути країну. Ми мали три дні. То жах. Це було вперше, коли ми з дружиною разом панікували. Грошей на квартиру нову не було. Я тільки отримав аванс, та ми оплатили комунальні, підгузки й трішки на прожиття лишилось.
У відчаї ми вирішили звернутись до батьків. Вони, звісно, теж були шоковані, проте запропонували нам цікаву річ. Щоб ми звернулись до господаря, щоб викупити квартиру. Виплату залишити на три чи чотири рівні частини. Це звісно, звучало круто. Поте ми не мали грошей. Для нас це було не найкращим варіантом. Хіба йти брати позику чи іпотеку. Батько кудись вийшов з кухні. Повернувся зі своєю невеличкою скринькою. Пам’ятаю її ще з дитинства.
– Ось. Ми хотіли це дати вам пізніше. Проте ситуація така, тож тримайте вже.Через те, що ми не робили весілля, тепер передаємо це у ваші руки.
Він простягнув мені шкатулку. Я відкрив, а там гроші. Вистачить точно на половину квартири. Я просто онімів від побаченого. На очі накотились сльози. Ніколи не думав, що батьки зможуть дати мені щось подібне. Адже ми ніколи не жили у розкошах. Ситуація вирішена. Ми маємо де жити. З другою половиною виплати за квартиру допомогли батьки Олени. Справи пішли в гору. Я вважаю чи наші родини найкращі у світі. Це приклад, яким насправді мають бути батьки. Я дивлюсь на них та пишаюсь! Кожного дня повторюю собі, що маю бути таким же, а то й кращим для своєї дитини.
