Ми з чоловіком жили біля мого дідуся Семена Петровича. Відколи не стало бабусі, він сумував й почувався ніяково та самотньо у великій квартирі. Щоб скласти йому компанію ми з Левом вирішили, що деякий час старому не завадить компанія. Попри нашу присутність дідусеві краще не ставало. Він міг годинами сидіти біля вікна та дивитися у двір. До їжі був неохочий. Улюблені телепередачі більше не приносили йому задоволення.
Такий гнітючий настрій призвів до того, що дідусь почав хворіти. Останні кілька днів він взагалі зліг та не підводився з ліжка. Ми викликали лікаря, відвезли Семена Петровича у лікарню на обстеження. У нього не виявили ніякого захворювання, хіба що старість, яка з кожним днем давала про себе знати.
Я довго думала, як допомогти рідному й нарешті вирішила, що свіже повітря йому не завадить. Ми з чоловіком мали невеличку дачу в селі. Відвезли туди дідуся, на вихідних були поруч. Схоже старому дійсно покращало. Повертатися в місто він не захотів. Я попросила сусідку приглянути за ним й пообіцяла приїхати на наступні вихідні.
Тиждень Семен Петрович жив сам, але тим не переймався. Компанію йому склали сад, город та клумба. Коли через тиждень ми приїхали його провідати, то не впізнали. Замість старенького немічного діда, який от-от мав віддати богові душу перед нами стояв бадьорий веселий та сповнений сил дідусь. Життя в селі пішло йому на користь.
Семен Петрович поділився з нами своїми досягненнями. Він підрізав дерева у саду й повністю видалив старі та сухі рослини. На клумбі з’явилися паростки майбутніх рослин. На городі уже було посіяне насіння. Коли ми сіли обідати дідусь радісно розповідав про свої маленькі пригоди. Він подякував нам за можливість жити у цьому домі й попросив, щоб ми не забирали його додому. Каже, що шкодує, що не додумався до цього раніше, коли ще дружина була жива.
Я була рада, що дідусь почував себе краще. В його очах знову прокинулася жага до життя. Переконавшись, що з ним все гаразд, я могла спокійно повернутися до свого звичного розкладу. Щоб бути на зв’язку ми купили Семену Петровичу телефон. Тепер додзвонюємося кожного вечора. Він розповідає мені про свою городину та невеличке господарство, а я радію, що зуміла знайти спосіб продовжити йому життя.
