Я прожила хороше довге життя. Виростила самотужки двох прекрасних діток Остапа й Оленку, допомогла їм влаштуватися в житті. Тож на старість років все, що залишилося – чекати на онуків.
Моя старша донька вийшла заміж три роки тому. Їй трапився хороший чоловік. Зять доньку не ображає, любить і гарно до неї ставиться. Мені це тільки в радість, а от з діточками у них поки не виходить. Наразі лікуються, переїхали жити до батьків зятя у столицю. Там умови кращі й лікарі хороші.
Менший Остап навчався, а нещодавно зателефонував й попередив, що повернеться додому. Сказав, що житиме зі мною. Я й не проти, разом веселіше. Та яким сюрпризом стало для мене те, що приїхав син не сам, а зі своєю дружиною Іриною. Вони таємно розписалися й нікому про це не повідомили.
Я не проти щастя своєї дитини, якщо він дійсно кохає цю Ірину, але мама ж не чужа людина. Чому було не розповісти, влаштували б маленьке святкування для рідних. На цьому сюрпризи не закінчилися. Через тиждень до нас завітав молодший брат Ірини й невістка заявила, щоб я звільнила для нього свою кімнату.
Мені запропонували пожити деякий час на кухні. Я була шокована, у власній квартирі мною командує якась вертихвістка. Ввечері, коли син повернувся з роботи, я розповіла йому про все, що сталося. Він спокійно відповів, що знає про цю ситуацію й не бачить нічого страшного в тому, щоб поступитися кімнатою гостеві.
Зрозуміло, що Остап підлаштовується під дружину, а до рідної неньки йому діла немає. Тоді я зателефонувала до Оленки й попросила допомоги. Наступного ж ранку донька із зятем приїхали мені на поміч. Олена з братом затіяли сварку:
-Остапе, чому це наша мама вимушена жити на кухні, поки у її кімнаті ночує не знати хто?
-У кімнаті мами живе рідний брат моєї дружини. Я маму нічим не образив, адже теж маю право розпоряджатися цією квартирою. Якщо ти забулася, я тут прописаний
-Ні, не забулася, а ще прекрасно пам’ятаю, що і я не виписувалася з цієї квартири. Значить теж можу розпоряджатися цим майном. Тому й вирішила, що продам свою частку, а ви тут живіть, як знаєте.
Оленка так і зробила. На виручені кошти вона купила мені невеличку хатинку у селі. Тож тепер мені ніхто не вказуватиме, де і в якій кімнаті я маю спати. Дочка навідується до мене на вихідних. З сином після того випадку ми не спілкуємося.
Хоч ця ситуація неприємна, але на Остапа я зла не тримаю. Першою на примирення не піду, він повинен усвідомити, що образив мене й перепросити. Та я сумніваюся, що колись дочекаюся на його вибачення. Ним зараз керує невістка. Шкода, що син не вміє самостійно приймати рішення й розпоряджатися власним життям.
