В Аліну я закохався ще у школі. Ми навчалися в одному класі. Дівчинкою я марив ще з 8 класу. Красива, розумна, весела – вона скрізь встигала й постійно була в центрі уваги. Мені подобався її життєвий запал та активність. З такою точно не буде сумно. В 11 класі я наважився запросити дівчину на побачення. Ми почали зустрічатися, оскільки почуття виявилися взаємними.
Університети підбирали разом так, щоб була змога навчатися в одному місті. Спершу думали орендувати житло та жити разом, проте ціни на квартири просто захмарні. Для двох не працюючих студентів, які живуть зі стипендії – це непідйомна сума. Вирішили зачекати. Аліна пішла ще з двома дівчатами на квартиру, а я поселився в гуртожитку.
Ми зустрічалися практично кожного дня. Багато часу проводили разом. Будували плани на майбутнє. На четвертому курсі я вже знав, що робитиму дівчині пропозицію. Влаштувався на роботу. Зароблені гроші відкладав й напередодні випускного купив каблучку. Вона відповіла «так».
Аліна теж пішла працювати. Наше фінансове становище покращилося, тож тепер була змога орендувати житло. Ми розписалися, святкували лише з рідними. Дітей не планували, оскільки потрібно було міцно стати на ноги. Тому, коли дружина повідомила мені, що вагітна, я неабияк розізлився.
Мабуть, вона чекала зовсім іншої реакції. Ми посварилися. Я був проти дитини, Аліна навпаки. Довелося поступитися. У нас народилася дівчинка. Дружина працювала практично до останнього місяця вагітності, тому одразу було не відчутно, як поява дитини вплине на сімейний бюджет. Після пологового, Аліна зайнялася дитиною, працював лише я. Грошей не вистачало. Ми були по вуха в боргах. Мені не подобалося таке життя. Дружина ніби не помічала наших проблем. Постійно сиділа біля дитини та посміхалася.
У квартирі бардак, їсти майже нічого, дитина плаче, дружина себе запустила – я не бачив жодних плюсів у народженні Поліни. Ви можете мене засуджувати й вважати поганим батьком, а я скажу, що був не готовий й Аліна про це знала. Ми почали часто сваритися. Після роботи я не поспішав додому, бо не хотів там бути. Думав про життя, яке планував. Власний автомобіль, подорожі, новий ноутбук. Про це залишилося лише мріяти.
Дружина вічно не задоволена. Вона хоче, щоб я допомагав їй з немовлям. Каже, що втомлюється. Я працюю на роботі з 8 години ранку до восьмої години вечора. Інколи за день немає коли й вгору глянути. А вона мені заявляє, що втомлюється. Проте мені гріх скаржитися, я ж не народжував. На думку Аліни, вона здійснила найбільший подвиг у житті.
Мені набридло так жити. Я не хочу більше бачити цієї жінки. Наш шлюб нічого окрім розчарування та виснаження мені не дав. Два роки терпів й надіявся, що стане легше, але терпіння луснуло. Подав на розлучення. Для Аліни це не було несподіванкою. Впевнений, вона хотіла того ж просто не наважувалася зробити це першою.
Ставши вільним, я звільнився з роботи й поїхав на заробітки за кордон. Мене не було три роки. За цей час я не спілкувався ні з колишньою, ні з донькою. Коли повернувся зумів купити собі квартиру й навіть на автомобіль залишилося. Через деякий час зустрів Марину. Довго наважувався на нові стосунки. Моя нова пасія не була схожою на Аліну й мене це влаштовувало. Ми стали жити разом. Марина працює на керівній посаді, багато заробляє. Ми живемо досить заможним життям. Це саме те про що я завжди мріяв.
Останнім часом розумію, що маю певну відповідальність перед своєю дитиною. Аліменти платити я не збираюся, а от зустрітися з Полею варто. На днях поговорю з Аліною, спробуємо про щось домовитися.
