Я був єдиною дитиною у сім’ї. Багато хто вважає, що це велика розкіш, але мені б хотілося мати рідного брата чи сестру. Коли я познайомився зі своєю дівчиною Мирославою, вона зізналася, що з багатодітної родини. Ця інформація неабияк мене ощасливила, адже я просто мріяв про велику родину. Відколи батьків не стало я залишився сам.
Моїх поглядів Мира не поділяла. Вона вважала, що дуже класно бути самотнім й не ділитися своїми речами та спальнею з іншими. До того ж ти сам собі на умі. Ні за ким не потрібно приглядати, допомагати робити уроки, водити до школи чи на гуртки. Моя дівчина сказала, що я просто не розумію як це, тому мені й здається, що велика родина – це прекрасно.
Наскільки я зрозумів, Мирослава по рахунку друга дитина в родині. У неї ще є старша сестра Віка, яка її й доглядала, бо батьки постійно були зайняті на роботі. Та молодші Ліда, Семене, Сергій. За якими уже приглядала Мира, бо Віка поїхала на навчання. Стосунки з родиною вона не підтримувала, відколи переїхала жити в місто.
Я намагався з’ясувати причину такої поведінки, але Мира не хотіла розмовляти на цю тему. Сказала, що батьки не дали їй нічого, окрім братів та сестер, тож спілкуватися з ними вона не бачила сенсу. Декілька разів я помічав, що до Мирослави телефонує мама або Віка, але дівчина жодного разу не підняла слухавку. Раптом щось сталося або вони просто хотіли переконатися, що з нею все гаразд.
Я вважаю, що дівчина поводить себе неправильно. Батьки дають нам життя та свою турботу, цього цілком достатньо, щоб бути їм вдячними до кінця життя. Ніякі матеріальні блага не замінять материної ласки та батьківського плеча. Я б усе відав за можливість повернути своїх рідних та це неможливо.
Одного разу, коли Мирі зателефонувала мама я підняв слухавку. Розповів про себе, наші відносини. Познайомився з майбутньою тещею. Вона зізналася, що хвилюється за дочку, адже та не виходить на зв’язок. Тоді я довго не думаючи запросив маму Мири до нас в гості. Вона відмовляла, казала, що дочці ця ідея не сподобається та я наполіг.
У суботу я попросив кохану накрити стіл, бо у нас будуть гості. Вона хотіла випитати, хто саме, але я не зізнавався. Це сюрприз, єдине, що пояснив. Ввечері у двері подзвонили я пішов відчиняти. На порозі стояла жіночка років 45, худа, втомлена з добрими очима та теплою посмішкою. Я запросив її до столу. Мирослава, коли побачила, хто до нас завітав одразу кинулася на матір:
-Як ти дізналася, де мене шукати?
-Твій хлопець розповів й запросив до вас в гості.
-Хіба ти не могла відмовити? З дітьми хто сидить, ти про них подумала перш ніж попід хати шастати.
-Бачу мені тут не раді. Я краще піду.
Я був шокований такою поведінкою дівчини. Просив її маму залишитися, але вона поспішила покинути квартиру. Наказав Мирославі наздогнати її й перепросити, але та відмовилася.
Мені було незручно та соромно за поведінку Мирослави. Я розповів їй усе, що відчував тієї миті й попередив, що ми розходимося. В неї є один день, щоб знайти квартиру та з’їхати від мене. Мені не потрібна дівчина, яке не поважає своїх батьків, якими б вони не були.
