Я закохалася в Максима одразу. У цьому чоловікові поєднувалися усі риси ідеалу. Тож коли чоловік відповів взаємністю, не було на землі щасливішої жінки. Я не була певна у взаємності почуттів. Так, безперечно, Максу я також подобалася, але чи було це коханням?
Не знала у кого запитати поради, тому почала про всі свої переживання розповідати матері. Вона довго не думаючи порадила завагітніти. «Справжній чоловік ніколи не залишить своєї дитини напризволяще. А ти таким чином прив’яжеш його до себе й не будеш хвилюватися чи є у вас майбутнє»
Ідея мені не надто подобалася. Хоч по роках я вже давно мала б няньчити немовля, але не була певна, що дитина може щось змінити. Врешті решт мати так почала напосідати на мене, що переконала. Через декілька місяців я завагітніла. Коли дізналася про свій особливий стан трішки злякалася, а що як план провалиться.
Першою розповіла матері, яка ж вона була щаслива. Реакція неньки мене заспокоїла тож того ж вечора я повідомила своєму хлопцеві, що вагітна. Максим страшенно розлютився. Звинувачував мене, казав, що не планував дітей найближчим часом й не збирається сковувати себе ланцюгами батьківської відповідальності. Закінчилося тим, що я залишилася сама.
Мамі розповіла не одразу, спершу хотіла сама все пережити та вирішити, як жити далі. Звісно, дитину я народжуватиму, щоб там не було. Ненька, коли почула, що я стану матір’ю-одиначкою, наче з ланцюга зірвалася. Звинувачувала мене в безвідповідальності й сказала, що гордості в мене немає. Де ж це бачено вагітніти, якщо ще заміж не вийшла.
Словом ніякої підтримки я так і не отримала. До 9 місяця працювала на роботі, на всьому старалася економити. Після народження донечки перший час доглядала маленьку. Коли гроші почали закінчуватися, звернулася по допомогу до матері. Вона погодилася сидіти з онучкою лише двічі на тиждень. Не подумайте, що це жест широкої волі. Дитина їй була потрібна, щоб перед подругами похвастатися. Адже всі вони вже давно стали бабусями хлопчиків й лише моя мала дівчинку.
Мати до цього часу звинувачує мене в тому, що сталося. Вона прямо говорить, що я погана мати, бо не можу забезпечити дочку усім необхідним. Сама ж навіть копійки не дала, щоб хоч чимось мені допомогти. Усю свою пенсію витрачає виключно на себе. Та справа навіть не в грошах. Мені підтримка потрібна та добре слово, а вона й цього мені дати не може. То хто з нас погана мати?
