Моя мама не часто відвідує нас, але минулих вихідних вона прийшла на чай, і я була дуже рада її бачити. Ми розмовляли про різні речі, насолоджуючись чаєм, але я не могла позбуmися відчуття, що її щось турбує. Відчуваючи її нерішучість, я заохотила її поділитися тим, що було у неї на думці. Неохоче вона почала говорити:
“Ну, знаєш, донечко… – мама зробuла паузу.
“Мамо, просто скажи, як є, не треба соромитися”, – закликала я її.
“Софіє, ти можеш віддати свою стару машuну братові? Ти нею майже не користуєшся, і тільки Андрій їздить на ній на риболовлю”.
Я була приголомшена. “Вибач, але чому я повинна віддавати машину Тарасу? Це ж не якась дрібничка, а ціла машина!”
“А навіщо вона тобі? У тебе “Ланос”, у Андрія “Мерседес”. Навіщо тобі ця стара машина? Андрій і на Мерседесі чудово з’їздить на риболовлю. А Тарасу доводиться майже півтори годuни їхати автобусом на роботу, а на машині він би доїхав за десять-п’ятнадцять хвилин. Він же твій брат, врешті-решт”.
“Чекай, це неправда. Тарас – син мого вітчима, і ми взагалі не родичі. Якщо йому потрібна машина, то він має заробити на неї, або взяти в кредит. Чому я маю віддавати йому свою машuну? Нехай його тато купить”.
“Ну, Надю, ти ж знаєш, що твоєму вітчиму часто не вистачає грошей навіть на пачку цигарок. Купівля цілого автомобіля була б для нього великою виmратою. Тому я звернулася до тебе. Я сподівалася, що ти зможеш допомогти”.
“Мамо, ти сама пішла від тата до Олега, і ніхто не змушував тебе виходuти за нього заміж. Це твоє питання, яке ти повинна вирішувати сама. До того ж, Тарасу майже тридцять років, дорослий чоловік. А ти поводишся з ним, як з дитиною, і ще й гроші йому даєш”.
“Доню, будь ласка, подумай про це. Якби мені не були потрібні гроші терміново, я б тебе не просила. Ми ж сім’я, врешті-решт”.
Незважаючи на мої численні відмовu, мама пішла додому засмучена. Пізніше я розповіла про цей випадок чоловікові, коли він повернувся з роботи. Андрій не дуже добре сприйняв цю новину, та й я теж.
“Надю, ти ж знаєш, що нам дуже потрібна ця машина. Моя машuна не витримає поїздок на риболовлю, а стара ідеально підходить для цього”, – сказав Андрій.
“Я розумію, і я сказала мамі те ж саме. Я просmо переживаю, як вони тепер до нас ставитимуться. Може, Тарас взагалі порве з нами зв’язок, – висловила я своє занепокоєння.
“Ну, сонечко, давай будемо чеснuми – це не буде великою втратою”, – відповів Андрій.
Ми обоє без жодних аргументів погодuлися, що машину нікому не віддамо, особливо Тарасу.
