Я була дуже відповідальною мамою. Завжди все робила, як книжка пише й докладала максиму зусиль, щоб моя дитина росла здібною та розумною. Аліса моя єдина дитина. Ми з чоловіком довгий час не могли завагітніти, тож народження донечки для мене – найкраща подія у житті.
До трьох років я не відпускала її від себе ні на мить. Навіть у кімнаті саму не залишала. Хвилювалася, що щось може трапитися. Звісно я розуміла, що така моя поведінка більше схожа на параною, але нічого не могла з собою вдіяти.
Назар, мій чоловік, казав, що надмірна опіка погано впливатиме не нашу дитину. Ми з ним порадилися й вирішили відати Алісу в садок. Перші дні було дуже важко, не так дитині, як мені. Я постійно хвилювалася за дівчинку. Телефонувала виховательці, запитувала чи все гаразд. Забирала дитину одразу після обіднього сну. Через деякий час зрозуміла, що донька щаслива і їй подобається спілкуватися з іншими дітьми. Тоді заспокоїлася й вирішила повернутися на роботу.
Коли прийшла осінь, сезон застуд, моя Аліса стала дуже часто хворіти. Піде у садок вранці, а ввечері повернеться додому з нежитем. Ми тільки її пролікуємо, як через два-три дні та сама історія. Покидати роботу я не могла, Назар також працював, тож ми вирішили знайти Алісі няню.
До вибору потрібною людини підійшли дуже серйозно. Я не могла залишити рідну кровинку з будь-ким. Нас цікавили рекомендації від попередніх сімей та досвід роботи. Охочих було чимало, але мені ніхто не подобався, поки до нас не прийшла Людмила Сергіївна. Я знала цю жіночку, бо колись вона була моєю вихователькою. На цьому наші пошуки закінчилися й ми найняли Людмилу Сергіївну.
Нянею вона була просто чудовою. Пані Люда не тільки гляділа за Алісою, а ще й займалася її розвитком. Вони вчили букви та цифри, читали казки, малювали, ліпили, робили аплікації. Донечці дуже подобалася її няня й вона лагідно називала пані Людмилу «бабусею», старенька не була проти.
Одного разу трапилося нещастя. Людмила Петрівна поспішала до нас на роботу, підковзнулася, впала й зламала руку. Жінку одразу забрали до лікарні. Вона нас попередила про свою травму й запропонувала, щоб її підмінила онука Марія. Мені не надто сподобалася ця ідея, але й виходу не було. З роботи відпроситися не зможу, бо у нас сьогодні перевірка, Назар уже поїхав.
Я зачекала на Марію, ввела дівчину в курс справ й наказала в разі чого одразу телефонувати. На роботі я цілий день була неспокійна, хвилювалася за доньку. Декілька разів сама телефонувала Марії й та запевняла, що в них все прекрасно. Мені стало краще і я поринула у справи. Десь за годину до кінця робочого дня зателефонувала Марія й заплаканим голосом сказала, що Аліса вдарилася головою.
У мене аж серце у п’ятки впало. Я чимдуж помчала додому. Лікарі уже були на місці. Рана не глибока, тому, дякувати богу, зашивати не довелося. Алісі наклали пов’язку й наказали мені ретельніше дивитися за дитиною. Коли лікарі пішли, Марія почала виправдовуватися. Мовляв, вона на хвилинку відвернулася й таке трапилося. У мене не було сили щось з’ясовувати, тому я просто відпустила дівчину додому.
Ввечері, коли повернувся Назар, Аліса розповіла нам, що сталося насправді. Виявляється Марія постійно з кимось говорила по телефону. Аліса попросила її печиво, що стояло на столі, але дівчина її не зрозуміла. Тоді доня вирішила дістати його самостійно. Вилізла на стілець, хотіла підвестися на ноги, але впала. Почала плакати й тоді вже до неї підбігла Марія.
Я була страшенно сердита, але Назар заспокоїв мене. Через два тижні до нас знову повернеться Людмила Сергіївна з нею ніяких інцидентів не буде.
