Наша дочка Уляна завжди була надмірно відповідальна. Розпочалося це ще в школі й продовжилося під час навчання. Вона відчувала необхідність в усьому бути першою й отримувати похвалу від оточення. Звісно, ми з чоловіком пишалися її досягненнями й раділи, що маємо таку хорошу дитину.
Після закінчення навчання Уля влаштувалася на роботу. Вона одразу попередила, що поки не досягне кар’єрного успіху про заміжжя немає чого й думати. До цього у дочки були стосунки, але не тривалі. Ще в школі вона зустрічалася з однокласником та вони розійшлися після випускного. А в університеті була надто зайнята навчанням, щоб думати про стосунки та хлопців.
Звісно я, як мати, хвилювалася. Робота – це добре, але вона не чекатиме тебе вдома, не підтримуватиме у важку хвилину й не розділить твого успіху. На Уляну вирішила не тиснути, все станеться саме тоді, коли має статися.
Я мала рацію. Через два роки Уляна зустріла на роботі Андрія. Він прийшов влаштовуватися, а вона проводила співбесіду. Між молодими людьми одразу проскочила іскра. Після затвердження його кандидатури, дочці поручили ввести нового працівника у курс справи. Андрій та Уляна почали багато часу проводити разом. Спершу це стосувалося суто роботи, але чим більше вони дізнавалися один одного, тим більше розуміли, між ними виникла симпатія.
Згодом почали зустрічатися. На роботі не підтримували стосунки між працівниками, тому зустрічалася пара таємно. Нас з Андрієм дочка познайомила через два роки стосунків. Хлопець він спокійний, врівноважений. Мислить правильно, має плани на майбутнє, розраховує на власні сили. Звісно, нам сподобався такий підхід до життя. Здавалося, що він зуміє подбати про Уляну, більшого нам і не треба.
Тож помаленьку почали готуватися до весілля. Складали список гостей, обдумували в якому місці краще влаштувати святкування. Ходили з Уляною до весільного салону на примірку. Я не стримувала сліз, коли побачила свою кровинку у весільному вбранні. Вона була така гарна, нарешті ми дочекалися.
Уляна не хотіла робити велике весілля. Сказала запросити лише найближчих родичів та кілька друзів. Скільки запрошених мало бути зі сторони нареченого ми не знали, бо зі сватами ще не були знайомі. Наша Уляна теж жодного разу не бачилася з батьками Андрія. Тож знайомство мало відбутися найближчим часом, адже весілля не за горами.
Це був суботній вечір. Уляна купила квіти та торт й зібралася на знайомство з майбутніми родичами. Вона страшенно хвилювалася, а я старалася її заспокоїти. Коли вони побачать її та поспілкуються одразу зрозуміють, який скарб дістався їхньому сину.
Зі знайомства дочка повернулася вся в сльозах. Перші декілька годин й намагалася її заспокоїти. Що ж сталося у тому домі вона все ж таки розповіла. Батько Андрія, Іван Романович, влаштував їй справжній допит. Він не запитував про їхні стосунки з сином, про нас, батьків, чи якісь Улині захоплення. Усі запитання стосувалися грошей: скільки вона заробляє, чи має якісь заощадження, яку суму витрачає на свої потреби у місяць. Вони планують робити весілля на велику кількість гостей, чи готова вона оплатити половину від їхніх витрат.
Крім того, виявляється в Андрія є кредит, який він взяв ще під час навчання, тож після весілля їм обом доведеться його виплачувати. До всього молодята не повинні розраховувати на підтримку батьків, адже вже дорослі й самі повинні розв’язувати свої проблеми.
Свекруха навіть й слова не мовила за весь вечір. Лише поглядала скоса оцінююче й корчила носа.
Моя бідолашна дитина так засмутилася, що скасувала весілля. Коли сказала про це Андрієві, він наговорив їй багато неприємностей й зізнався, що батьки теж не в захваті від неї.
Ми з чоловіком підтримали свою дитину й навіть зраділи, що не доведеться пов’язати життя з такими жахливими людьми.
