Навіть уявити не можу, яка тьма та нен _ависть криється в серцях людей, які зн _ущаються з тварин. Б’ють беззахисних малюків, або й того гірше. Мені нестерпно боляче за кожного із них. Вони настільки безпомічні, що навіть не можуть достатньо швидко бігати. Або ще гірше, коли тварина довіряла людини, нехай то господар, або звичайний прохожий, а її безсовісно зраджують, та щей сміються. Де у світі справедливість?! Xіба так може бути? Ми, ніби-то вершина еволюції, яка мала б навпаки захищати братів наших менших, допомагати краще їм жити, прилаштовуватись співіснувати, а не нищити все на своєму шляху.
-О! Ось крокодил поповз! Треба з нього сумочку дружині зробити, а мені туфлі! – Та це найменший приклад.
Що мене втягнуло в такі роздуми? Tут все просто. Нещодавно я їхала пізно ввечері до батьків в село. Була холодна зимова ніч. Вітер дув пронизливий, а мороз аж тріщав. Коли ми з чоловіком проїхали половину дороги, серед дороги вибігло маленьке кошеня. По середині траси! Воно явно не випадково заблукало! Чоловік зупинився, я пішла його підібрати. Замерзне ж малюк. Котенятко відразу почало тікати. Десь за лісосмугу. Взяла ліхтарика, та пішла за ним.
Тільки я увійшла до лісочка, відразу почула нявкіт. Трішки придивилась, та побачила зграйку кошенят. Їх там було біля п’ятнадцяти, усі різного віку… Деякі вже навіть не рухались, просто носиком вткнулись у сніг та заснули. Назавжди. В мене просто серце кр ов’ю обливалось! Навіть сама того не усвідомлюючи, я плакала. Від сліз та морозу щоки аж горіли, та це мене не зупинило. Побігла до машини по чоловіка. Разом ми зібрали всіх живих пухнастиків, посадили до машини, та чимдуж поїхали далі.
Зараз ми лікуємо цих малюків, робимо всі щеплення, виводимо паразитів та шукаємо кожному із них новий люблячий дім. А тепер питання до тих покидьків, які дозволили собі подібне: гарно вночі спиться? Молюсь кожного дня, щоб ти, падлюка, отримав по заслугах! Кожен, хто не рахується з маленькими життями – самі ж на нього не заслуговують!
