Моє дитинство точно не назвеш щасливим. Все, що я пам’ятаю – це постійні сварки у домі. Кожного божого дня, коли тато повертався з роботи, вони з мамою знаходили через що посваритися. Інколи причина виявлялася такою мізерною, але з неї роздмухували справжнє полум’я пристрастей.
Ні мати, ні тато не мали до мене діла. Батько хотів, щоб йому ніхто не заважав у єдиний вихідний дивитися телевізор, а мама бідкалася на свою долю й годинами сиділа на кухні, плачучи. У такі дні я не знав чим себе зайняти. Тому частенько навідувався в гості до сусідки, баби Нюри.
Я був ще малим і не розумів, що бабця мені не рідна. Чомусь тоді здавалося, що всі старенькі – це мої бабусі чи дідусі. Я так розмірковував, тому що ніхто ніколи не пояснював, як влаштовані сімейні зв’язки.
Звісно, сусідка ніколи мене не проганяла. Пам’ятаю, кожного разу, коли я заходив до неї на кухню навколо панував казковий аромат спеченого хліба. Бабуся наливала мені стакан молока й розламувала скибочку свіжоспеченого хлібця. Щоб було ще смачніше діставала баночку варення, яку ми разом уплітали. Це мої єдині гарні спогади, пов’язані з дитинством.
Частенько старенька розповідала цікаві історії. Я не знаю, чи були то історії із її життя, чи вигадані розповіді, але я любив слухати ту жіночку. Додому повертався тільки тоді, коли мама згадувала про моє існування й починала шукати. Мені частенько влітало за те, що ходжу до сусідки, могли навіть покарати. Та від своєї бабусі я не відмовлявся до останнього.
Коли старенької не стало, погас мій останній промінчик сонця. Більше не було до кого тікати й до кого притулитися. Так, в одну мить довелося подорослішати. У нашій сім’ї теж настали великі зміни. Батько нарешті набрався сміливості й розповів мамі про ще одну родину. Вони як завжди посварилися, а потім він зібрав свої речі й пішов від нас. Більше я його не зустрічав.
Мені здавалося, що це добре. Тепер мама матиме час на мене. Буде цікавитися моїм життям та проявить свою материнську любов та ласку. Я помилявся, стало тільки гірше. Через те, що тато пішов, матері довелося вийти на роботу. Вона пізно поверталася з роботи й постійно була не в гуморі. Я зайняв місце тата, тому що тепер все своє невдоволення вона зривала на мені. Я рахував дні та хвилини, коли нарешті зможу покинути цей дім.
З часу мого дитинства минуло багато років. Я давно уже дорослий реалізований чоловік. Маю власну сім’ю та трьох прекрасних діточок. Попри роботу, у мене вистачає часу на дітей. Я люблю проводити з ними час, гратися й просто розмовляти. Ми частенько збираємося ввечері за столом, щоб з’їсти скибочку хліба з варенням та запити все молоком. А перед сном я розповідаю їм ті історії, які колись розповідала мені сусідська бабця.
Свою рідну бабусю онуки знають, але не люблять. Роки її не змінили, вона така ж вічно невдоволена життям жіночка, яка шукає на кого сперти усі свої образи.
